В етнографічних збірниках Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові збереглись старовинні календарні, обрядові пісні, що їх на Яворівщині називають «риндзівками». Це справжні перлини української народної творчості, соняшні та прозорі, як річка яворівська — Шкло. Поетична творчість народу віддзеркалюється у географічних назвах полів і лугів, лісів та гаїв, річок, потоків і озер. Назви ці влучні, точні, повні змісту і краси, на диво живучі, незмінні у часі, своєрідні.
У цій статті поставлено обмежене завдання: за матеріалами ЦДІА УРСР у м. Львові простежити топо- і гідронімію м. Яворова та навколишніх сіл.
Про час заселення цього краю в історичній літературі немає єдиної думки. Одні твердять, що ця територія заселена з давніх давен[1], інші — що тут були лісові хащі, бо не знайдено слідів матеріальної культури[2].
Для з'ясування того, яка з цих думок більш вірогідна, особливе значення мають дослідження з історичної географії м. Яворова та його околиць.
На ганзеатському стародавньому шляху Любачів — Яворів — Городок подибуємо осади XIV — початку XV ст. Наприклад, села Прилбичі, Підлуби, Чолгині зафіксовані під 1386 р.[3], Бердихів — 1403 р.[4], Віжомля (Ożomla) — 1376 р.[5] і Порудно —
- ↑ W. Abraham. Powstanie organizacyi kościoła lacińskiego na Rusi. Lwów, 1904, стор. 299.
- ↑ Я. Пастернак. Коротка археологія західноукраїнських земель. Львів, 1932, стор. 49.
- ↑ Записки НТШ, т. 51, стор. 7.
- ↑ Науковый сборнык Галицкой русской Матицы, 1866, стор. 39 (в грамоті кн. Свидригайла для церкви в Городку згадується «воєвода Городецкий Бердиховский»).
- ↑ Słownik geograficzny, t. XV, ««Ożomla».
