замість тексту чи назви жалуваної грамоти в них як підстава для ствердження наводився повний текст, зміст або назва «листа» купчого чи дарчого. Вказувалося також, на яких правах продана чи подарована земля належала попередньому власникові і навіть називалися відповідні документи про те, на яких правах і яким чином вона йому дісталася. В оригіналі стверджуючої грамоти Сигізмунда І магнату П. Сапезі говориться, що куплена останнім земля належала раніше дворянину Ширяю Микуличу, а той одержав її від своїх батька і брата, а останні — від великого князя литовського «напротивку отчины»[1].
Іноді землевласники зверталися до королівських властей з проханням видати стверджуючу грамоту на всі придбані різними шляхами маєтки. Так, на прохання князя Федора Сангушковича пред’явлені ним документи — «лист, привилей, данину нашу», «а теж лист запис отца своего», «а потом лист.продажный» — були стверджені однією королівською грамотою («а мы оных всех листов и привилья нашого... подтверждаем и умоцняем тым нашим привильем вечно и навеки непорушну»)[2].
Іноді на прохання окремих землевласників і з веління короля стверджуючі грамоти записувалися для більшої певності до книг королівської та великокнязівської канцелярії (Литовської метрики). Текст окремих грамот в книгах Литовської метрики засвідчувався державною печаткою. Подібного типу є стверджуюча грамота 1572 р. В ній від імені королівської влади говориться, що епіскоп луцький «запис свой... перед нами покладал, просечи нас за то, абыхмо для вшелякого безпеченства и на пришлые часы... водлуг права до книг наших канцлярейских вписати велели». Грамота завершується королівським рішенням: «То все ку ведомости нашой припустивши, росказали есьмо слово от слова до книг наших канцлярейских вписати. Запис... в моци заставуем, а моцью зверхности нашое господарское подтверждаем и умоцияем тым нашим листом». В кінці тексту стверджуючої.грамоти, записаної в книгах Литовської метрики, «печать коронную притиснути велели»[3].
З кінця XV і особливо в XVI ст. в зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин поширюється купівля-продаж, обмін, а найбільше — заклад і оренда маєтків. Це вимагало оформлення численних маєткових актів. Великокнязівська і королівська канцелярія не могла вже справитися з цим завданням. Тому документи на маєтки — купчі, закладні, орендні та ін.,— складені самими землевласниками або за участю місцевих властей (старост, воєвод, гродських і земських «урядів»), набувають повного права і значимості нарівні з королівськими грамотами.
