сягнуто угоди, неможливо все описати»[1]. Договір було викладено у вигляді статей, представлених гетьманом, але пожалуваних королем[2]. Незважаючи на таку форму, цей документ сучасники обох сторін називали «пактами», «трактатом», тобто угодою.
В інших умовах довелось складати і підписувати Білоцерківську угоду 18 (28) вересня 1651 р. Договір було викладено статтями, пунктами, його підписали від Польщі — М. Потоцький, М. Калиновський, А. Кисіль, Ст. Ланцкоронський, 3. Гаралеський; від Великого князівства Литовського — Я. Радзівілл, К. Глебович, В. Гонсєвський; від Війська Запорізького — Б. Хмельницький, полковники — М. Гладкий, І. Кучевич-Міньковський, Я. Пархоменко, М. Громика, писар І. Виговський та ін.[3]
Правда, були також інші форми укладення договорів. Так, під час походу козацьких військ 1650 р. у Молдавію гетьман переможному господарю В. Лупулу поставив ультиматум, який був підписаний як договір[4].
Щодо договору про возз'єднання України з Росією, так званих «Мартовських (березневих) статей» 1654 р., то в історичній літературі йому дана оцінка. Відзначимо тільки, що цим важливим питанням український уряд займався довгий час, починаючи від переговорів з російськими послами в січні 1654 р., перед і після Переяславської ради, до середини лютого. В результаті було підготовлено статті, з якими українські посли поїхали в Москву.
Жоден із згаданих договорів не зберігся в оригіналі. Не збереглось прямих даних і про те, як готувалися проекти цих документів українськими дипломатами. Ці питання потребують спеціального дослідження. Тепер можна тільки сказати, що українські діячі в справі укладення угод показали себе на рівні тогочасної дипломатичної практики.
Український уряд, підтримуючи дипломатичні зносини з багатьма країнами, одержував і дипломатичні документи на різних мовах.
З Росії — від центрального уряду і прикордонних воєвод, від Війська Донського гетьманський уряд одержував грамоти і листи на тодішній російській діловодній мові. Гетьман, військовий писар та інші діячі розуміли і знали цю мову. Збереглася не одна згадка про те, як гетьман, одержуючи від російських послів грамоти, сам читав їх під час прийому[5].
Польською мовою одержували листи не тільки з Польщі та Литви, а й з Криму[6]. Український посол Семен Савич привіз з
- ↑ J. Michałowski, вказ. праця, стор. 438.
- ↑ Історія України в документах і матеріалах, т. III, стор. 185—187.
- ↑ Памятники…, т. II, стор. 598—602.
- ↑ ЦДАДА, ф. Греческие дела, 1651, спр. 7, арк. 6, 155—156.
- ↑ «Воссоединение Украины с Россией», т. II, стар. 150; т. III, стор. 309.
- ↑ ЦДАДА, ф. Разрядный приказ, Приказной стол, столб. 311, арк. 57.
