ко-ленінської теорії, а на її основі — історичної науки. Підвищився творчий тонус, шириться новий підхід до вивчення проблем, відкидається ряд невірних тверджень і положень, висунутих ще в умовах культу особи. Радянська історична наука, що завжди була нерозривно зв'язана з життям народу, з побудовою нового суспільства, зараз відіграє належну їй роль.
Провадяться відповідні заходи в справі розгортання досліджень з спеціальних історичних дисциплін, як в цілому в Радянському Союзі, так і на Україні. В нашій республіці цьому сприяли республіканська нарада з питань розвитку спеціальних історичних дисциплін, скликана Інститутом історії АН УРСР в 1959 р., наукова конференція істориків-архівістів, проведена Архівним управлінням при Раді Міністрів УРСР в 1960 р. На нараді і конференції було порушено багато важливих питань, вирішення яких дозволить підняти спеціальні історичні дисципліни на рівень завдань, що стоять перед радянською історичною наукою.
В Інституті історії АН УРСР створений відділ історіографії та джерелознавства. З 1961 р. успішно працює під керівництвом академіка АН УРСР І. П. Крип'якевича семінар з спеціальних історичних дисциплін при Центральному державному історичному архіві УРСР у м. Львові. Такі ж семінари створені і при інших архівах.
Велику увагу розвитку спеціальних історичних дисциплін було приділено на Всесоюзній нараді істориків, що відбулася в Москві в грудні 1962 р. Після XX з'їзду на Україні вийшло з друку кілька монографічних праць з історіографії, джерелознавства, посібники з спеціальних дисциплін. Питанням розробки спеціальних історичних дисциплін приділяється увага в фаховій періодичній пресі, зокрема в «Науково-інформаційному бюлетені Архівного управління УРСР», «Українському історичному журналі» та інших виданнях.
Та при цьому всьому не можна не відзначити, що розробка спеціальних історичних дисциплін ще дуже відстає від потреб розвитку історичної науки. Перед істориками стоять зеликі завдання і, можна сказати, ще непочатий край роботи на цій ділянці.
Одним з найважливіших завдань є створення узагальнюючих монографічних праць та учбових посібників з спеціальних історичних дисциплін. Але з цим завданням можна справитись при умові, що в найближчий час буде досліджено цілий ряд конкретних тем і проблем, буде нагромаджено фактичний матеріал і зроблено теоретичні узагальнення.
Серед багатьох проблем першочергове значення мають питання поповнення державного архівного фонду і створення для нього необхідного науково-довідкового апарату. Життя вимагає в найстисліші строки розроблення наукових принципів комплек-
