наш погляд, публікувати такі зведені матеріали у вигляді таблиць, або переліків, коли дослідника цікавить не стільки першоджерело з його змістом, скільки відомості про кількість першоджерел з одного і того ж питання.
Трохи інакше виглядає справа, коли мова йде про анкети, опитувальні листи й інші подібного роду документи. Звичайно, тут теж можна навести таблиці. Але виникає питання, наскільки це замінить першоджерело?
Наприклад, в ЦДАЖР УРСР у фонді Раднаркому УРСР є анкети делегатів Першої Всеукраїнської селянської конференції; які становлять винятковий інтерес. Опублікувати їх всі неможливо, але можна було б дати таблицю, бо зведені дані зацікавили б дослідника.
Але тут же у нього може виникнути питання, чи немає ще чого в цих анкетах, що не відображене в таблиці. Адже археограф подав зведені відомості і в якійсь мірі суб'єктивно підійшов до джерела, і такий зведений документ все ж не являється першоджерелом для дослідника. Він захоче сам подивитися ці анкети і по-своєму буде правий. Отже, застосування табличного методу доцільно, але воно не замінює першоджерела. Тому при публікації таких документів треба вказувати, що це зведені дані, опрацьовані археографом.
Подача документів за допомогою таблиць ставить і ряд інших питань: як подавати ці таблиці, чи додатком, чи якось інакше, в якому місці збірника їх вміщувати, як бути з датами тощо.
Всі ці питання ще ждуть свого вирішення. Але застосування табличного методу заслуговує того, щоб серйозно подумати над тим, як подати читачеві всю наявність того чи іншого матеріалу, що не ввійшов у збірник, яким шляхом треба йти в кожному окремому випадку, щоб з поля зору не вислизнула велика кількість цікавих і важливих документів, що становлять інтерес для історичної науки.
Польські архівісти, наприклад, рішуче висловлюються на користь застосування табличного методу, вважаючи його доцільним і цілком науковим. На сторінках свого журналу «Archejon»[1] вони як зразок опублікували таблиці, складені на основі великої кількості джерел, як спосіб передачі їх змісту.
Спірних питань, які ще чекають свого остаточного вирішення, немало. В «Правилах» викладені основні принципи роботи археографа, яких, звичайно, треба додержуватись. Але вони не можуть дати «рецептів» на всі випадки життя, та й мета їх не така. Адже це не догма, а керівництво до дії, до практики. А практика завжди багатша за будь-яку інструкцію і може підказати таке рішення питання, що ніякими інструкціями не передбачене.
- ↑ Archejon, вип III, 1959.
