за межі дозволеного археографічною обробкою, і документ втрачає первісний вигляд.
Спостерігається різний підхід і до передачі скорочень. Але тут треба розрізняти перш за все типи скорочень і в залежності від цього визначати і підхід до них. Якщо це абревіатури або загальноприйняті скорочення, то їх слід вміщувати в список скорочених слів. Якщо це просто недописане слово, тобто слово написане скорочено, то його слід дописувати беззастережно, якщо його смисл не тлумачиться двояко. Коли ж є сумнів у правильному тлумаченні слова, то його закінчення дописують у квадратних дужках.
Однак деякі археографи зловживають квадратними дужками і беруть в них всі закінчення недописаних слів: і тих, що викликають, і тих, що не викликають сумніву. Якщо до цього додати, що в квадратні дужки беруться й ті слова, що вставляються упорядниками, то створюється неприглядна картина — такий текст дуже важко читати.
Це стосується насамперед збірника «З історії революційного руху у Львові». У ньому велика кількість квадратних дужок в закінченнях звичайних недописаних слів. Свої роз'яснення автори вводили в текст теж в квадратних дужках, хоч, як відомо, це робиться у текстуальних примітках. Наявність такої великої кількості квадратних дужок надзвичайно утруднює читання й сприймання текстів.
Часто спір археографів викликають і такі скорочення, як спецхарчування, прозодяг, медобслуговування тощо. Чи треба їх розшифровувати? На наш погляд, цього робити не треба, бо збірник розрахований на підготовлених читачів, до того це збільшить обсяг видання.
Деякі археографи вважають, що скорочення необхідні, аргументуючи це вимогами уніфікації. Але чи є потреба проводити уніфікацію скорочень через увесь збірник? Краще зробити її в межах одного документа. Наприклад, якщо в документі одне і те ж слово подано у різних скороченнях, треба дати якесь одне скорочення, те, яке найчастіше зустрічається у документі. Таким чином, уніфікувати скорочення по всьому збірнику недоцільно, іноді це призводить навіть до курйозів, до небажаного втручання в текст тоді, коли в цьому немає потреби.
Дуже важливо розшифровувати, дописувати скорочені слова у таблицях. Це значно полегшує користування ними.
Що ж до уніфікації, то під цим треба розуміти принципи роботи над археографічними виданнями, а не однаковість всього, що робиться. Коли, наприклад, в заголовках вказується різновидність документа, кореспондент і питання, то цей принцип треба витримати скрізь.
Деякі упорядники, наприклад, вважають, що уніфікація — це ідентичність заголовків, і прагнуть до того, щоб вони були схожі
