другому випадку. Ті, що стоять за подачу «в рядок», кажуть, що тут —неабияка економія паперу (хоч наукові інтереси і не можна підкоряти такій «економії»). Ті, що за «стовпчик», вважають, що так читати документ зручніше, легше, але на це не завжди охоче йдуть у друкарнях, і археографи, поступаючисъ перед ними, переробляють документ «у рядок». Нам здається, що публікувати протоколи треба так, як вони відклалися у оригіналі, тобто зберігати зовнішній вигляд документа.
Особливо це стосується протоколів перших років радянської влади, коли вони велися майже завжди у дві колонки. Пізніше протоколи здебільшого писалися суцільним текстом.
Але головне не в тому, як розмістити текст протоколу, а в тому, що публікується із документу як частина протоколу, а що як резолюція. Треба розмежовувати це і відповідно передавати текст і оформляти документ.
Та не завжди археографи додержуються цього. Так, у збірнику «Радянський Львів» деякі постанови були оформлені як протоколи[1]. Документ № 372 починається словами: «Бюро Львівського обкому ЛКСМУ постановляє» і далі йде постанова. Ясно, що це не «Із протоколу» (в розумінні якоїсь частини протоколу), а самостійна резолюція, яка вміщена в цьому ж протоколі. І документ треба було назвати «Постанова …» Якщо це не окрема постанова, а взята із протоколу, можна про це сказати у підрядковій примітці. В цьому ж випадку документ взятий у Львівському обкомі ЛКСМУ і легенда виглядає так: «Львівський обком ЛКСМУ. Протокол № 15 засідання бюро Львівського обкому ЛКСМУ. 1955 р. Оригінал». З легенди видно, що це протокол, тим більше можна було назвати документ постановою. До того ж невідомо, чи приведена вона повністю, чи тільки частково, бо в кінці стоять крапки. В інших документах у витягах є, наприклад, таке: «Із постанови Ради Міністрів СРСР»[2], а крапок нема ніде.
До того ж документи у цьому збірнику, що охоплює період 1939—1955 рр., датовані так, як датуються документи дорадянського періоду, тобто «рік, місяць, число. Між тим, це не викликано науковою доцільністю, та й «Правила» рекомендують радянські документи датувати звичайно: число, місяць, рік. Важко уявити собі, щоб в сучасний період хтось писав: «1955 р., січня 1».
Підводячи підсумок сказаному про передачу,витягів, слід відзначити, що практика публікації документів у витягах себе виправдала. Це дає можливість ввести в науковий обіг велику кількість документів без збільшення обсягу видань.
Дуже важливим у роботі археографа є критичне ставлення до тексту, його правки, визначення того, що треба усувати без
