Треба сказати, що документи радянського періоду істотно відрізняються від документальних джерел минулого. І, не зважаючи на те, що у нас є велика спадщина дореволюційної археографії, ми не можемо обмежуватися тільки нею саме через істотну різницю документації, а значить і підходу до передачі тексту їх, не кажучи вже про методологію відбору документів до друку. Тому в своїй роботі нам доводиться спиратися на практику радянської археографії, яка виробила принципи публікації документів радянського періоду.
Передача тексту — головне в археографії, від чого залежить і зміст документа. Але точність передачі залежить від багатьох факторів. Вона, наприклад, тісно пов'язана з питаннями вибору тексту під час виявлення і відбору документів до публікації. При підготовці археографічного видання необхідно пам'ятати, що від якості проведеної роботи по відбору документів в значній мірі залежить не тільки змістовність збірника, а й якість передачі тексту. Коли, наприклад, є 2–3 однакових документи, то відібрати треба той, який має найкращий текст. Документ з важким для читання текстом не дає гарантії дійсно наукового його відтворення.
Тексти документів радянського періоду — звернень, відозв, обіжників, наказів, розпоряджень, постанов, доповідей, протоколів, інформаційних зведень тощо — в основному чіткі. В них знайшло відображення багато різноманітних питань з історії радянського і соціалістичного будівництва. При підготовці тематичних збірників документи по темі включаються до збірника і передача тексту їх проводиться за існуючими правилами. Але в тому чи іншому документі може бути багато інших питань, що не мають відношення до теми даного збірника. В зв'язку з цим виникло питання про публікацію тільки тієї частини документа, яка має відношення до теми, тобто про публікацію документа у витязі. Археографи досить часто користуються цією можливістю. Але не завжди вони додержуються принципів вибору і передачі тексту документів у витягах. Саме на цьому питанні й слід спинитися більш докладно.
Коли мова йде про публікацію документів у витягах, то тут йдеться про вміщення в збірнику тільки закінчених, самостійних частин документа — розділів, підрозділів, окремих глав, що стосуються теми збірника, які ні в якому разі не можна розривати. Наприклад, при підготовці збірника «Промисловість і робітничий клас УРСР у відбудовний період (1921–1925 рр.)» упорядники розмістили документи по двох розділах: про стан промисловості і про становище робітничого класу. Питання продуктивності праці віднесли до першого розділу, питання заробітної плати — до другого. Є багато таких документів, наприклад звіти трестів, де мова йде і про роботу заводів, і про заробітну плату, і про продуктивність праці тощо. Самостійні частини цих доку-
