двору й війська вимагало значних видатків. Спроба міста Львова здобути необхідні суми шляхом введення нових податків від продажі харчових запасів не дала бажаних результатів: весь прибуток від нових податків поглинало утримання королівського двору, армія залишалась без платні, а це загрожувало втратою останньої військової сили і навіть бунтом.
З цього скрутного становища Ян Казимир вийшов завдяки допомозі католицького духівництва, яке дало дозвіл використати золото і срібло костьолів Львівської і Перемиської єпархій для карбування монети. Представники вищого католицького духівництва добре пам’ятали послуги, зроблені їм батьком Яна Казимира— Сигізмундом III, при сприянні якого було введено церковну унію, що підпорядкувала римському папі багаті українські землі з численним православним населенням. Ян Казимир, колишній папський кардинал, завжди відзначався, як і всі представники династії Вазів, правовірною католицькою орієнтацією, і духівництво, підтримуючи його, забезпечувало й надалі свою владу над українським населенням. Згода віддати в розпорядження короля костьольні багатства — це очевидна ставка польського духівництва на короля-католика проти протестанта — шведського короля Карла Густава.
Завідуючим Львівським монетним двором Ян Казимир призначив Степана Корицинського, а суперінтендантом і вардайном (керівником і особою, відповідальною за пробу і вагу монети) — королівського писаря, італійця Ієроніма Піноччі. Піноччі був одним з кращих знавців монетної справи свого часу, він навіть залишив брошуру «Погана монета — загибель для Республіки»[1], написану ним у період завідуванні Львівським монетним двором. Писарем монетного двору було призначено Лоренца Бандінеллі, старшого сина відомого Роберта Бандінеллі — одного з організаторів пошти у Львові. Після від’їзду Піноччі за дорученням короля у Гданськ Бандінеллі став фактичним управителем монетного двору.
У Львівському монетному дворі працювали також майстри- золотники, гравери, селяни-молотобійці (обслуговували молот, що карбував монету), токар, шість слюсарів, чотири ковалі і два гайдуки-вартові. Відомі імена граверів, 29 майстрів-золотників, 6 слюсарів і 4 ковалів[2]. Серед них були представники всіх національностей тогочасного Львова: українці, поляки, німці, євреї, вірмени[3]. Відповідальні посади звичайно займали італійці й поляки — представники міського патриціату.
- ↑ І. Pinocci, Yilis moneta Reipublicae pestis.
- ↑ R. Mękicki, Mennica lwowska w latach 1656—1667, Studie lwowskie, Lwów, 1932.
- ↑ Українцями були, мабуть, гравер Юркович, золотники Павло Федорович, Яшуркович, Антон Кушович, Рокита та ін.; поляками — гравер Домбровський, золотники Рачинський, Андрій Ціхоцький, Ян Кавел, Фіалковський та ін., слюсарі Каспер Скібіцький, Ян Любачевський, ковалі Андрій Олексіцький Ян Робіцький; гравер Матіас Німець, золотник Ян Дортман, слюсар Томас Гендріх, коваль Ференс були, очевидно, німцями. Відомі прізвища євреїв — працівників монетного двору — гравера Иосифа й золотника Дино Фаїта. Вірменами були, наприклад, золотники, які фігурують в актах як Сефер Вірменин і Христоф Вірменин.
