На західноукраїнських землях, які протягом століть перебували під іноземною, зокрема австрійською та польською, окупацією, розвиток науки гальмувався. Це позначилось на всіх її галузях, зокрема на розвитку історичної географії та її важливої галузі — історичної картографії. Характерно, що праці галицьких істориків першої половини XIX ст. виходили у світ без будь-яких історичних карт, планів, рисунків тощо. Навіть праці такого видатного історика, як Денис Зубрицький, позбавлені їх.
Першим з українських вчених Галичини почав розробляти історичну картографію професор історії Львівського університету Ісидор Шараневич (1829–1901). Головним предметом його досліджень було Галицько-Волинське князівство та західноукраїнські землі XV–XVIII ст. У своїх працях він широко використовував архівні фонди і на їх основі досліджував історичну топоніміку — старі назви поселень, давні шляхи, назви гір, річок, урочищ тощо, вважаючи їх важливим допоміжним історичним джерелом. Першою його працею і першою «ластівкою» західноукраїнської картографії була карта «Львів за часів панування руських князів», вміщена в книжці «Стародавній Львів» (Львів, 1861). В «Історії Галицько-володимирської Русі» (Львів, 1863) Шараневич дав карту «Галицько-володимирська Русь і її важливіші місцевості до року 1453». Автор поставив своїм завданням точно визначити всі старовинні поселення на цій території, не тільки згадані в літописах, але також відомі із тогочасних документів. Свої погляди на значення топоніміки Шараневич виклав у праці «Исследования на поли отечественной географии и истории» (Литературный сборник, изд. обществом Галицко-рус-
