feria tertia, середа — feria quarta, четвер — feria quinta, п'ятниця — feria sexta і субота — dies sabbati. Наступний день після свята називали die sequenti de crastino, postridie altera die або infra festi, feria proxima.
Щоб встановити день (місяця) написання такого документа, необхідно знайти (у Горбачевського або Вєжбовського), на який день тижня і місяця припадало в названому році згадане в тексті свято.
Зустрічаються й українські грамоти, в яких місячні дати під впливом польського діловодства писали вищезгаданим способом. Грамота, що її видав львівський староста 1412 р., датована: «…дан у Лвове у суботу первую по узнесеньи божии…»[1]
Незрозумілим може бути для дослідника історичних джерел і поділ дня на окремі частини. Доба розподілялась на 24 години, а година на половину і чверть. Поділ на хвилини і секунди застосовувався тільки в астрономії. Новий день розпочинався не після 24 години, а через півгодини після заходу сонця, з настанням темноти, і всі годинники відповідно до пір року потрібно було кожного півмісяця пересувати вперед чи назад. Наприклад, якщо в найстарішому цеховому статуті львівських кравецьких підмайстрів від 1491 р.[2] говориться, що вони повинні від Михайла (21 вересня) до Вознесення (травень–червень) працювати з дванадцятої до третьої години ночі, це значить, що на Михайла дванадцята година — це була шоста година ранку, а третя — це дев'ята година вечора за московським часом.
В цьому повідомленні наведено всі основні способи датування письмових документів й книг у XVI–XVIII ст. і не лише тих, які були написані чи надруковані на західноукраїнських землях, але показано й деякі приклади датування документів, які надсилалися сюди.
Характерним для цього періоду на західноукраїнських землях є змішування елементів хронології візантійської і західноєвропейської. Літочислення за новою ерою входить у практику вже з XIV ст., хоч візантійською ерою датуються письмові пам'ятки й пізніше.
Дуже цікавим є існування першосічневого нового року вже з початку XV ст., на відміну від першоберезневого і першовересневого (перший існував на землях Росії до XV ст., другий — до 1700 р.).
Вивчення й опрацювання хронології, застосовуваної в інших частинах земель Української РСР, дало б основи для написання підручника української хронології.
