В архівах зберігається багато документів XVI—XVIII ст., написаних староукраїнською мовою. Для правильного розкриття їх змісту як дослідникам, так і історикам-архівістам необхідно вміти прочитати ці документи. Знання палеографії допомагає визначити час і місце виникнення документа, його вірогідність або підробку.
На жаль, до цього часу немає більш-менш систематичного викладу основ української палеографії, хоч потреба в такому посібнику давно назріла. Частково питання української палеографії розглядаються у працях, присвячених російській палеографії[1].
Ряд важливих питань української палеографії розглянуто в працях І. М. Каманіна[2], В. О. Розова[3], І. С. Свєнціцького, Ол. Колесси[4] та ін.
Особливе значення має праця І. М. Каманіна «Главные моменты в истории развития южнорусского письма в XV–XVIII вв». Це перша праця узагальнюючого характеру з питань української палеографії, в якій розглядаються різні шко-
- ↑ Див., наприклад: Е. В. Карский, Славянская кирилловская палеография, Л., 1928; В. Н. Щепкин, Учебник русской палеографии, М., 1918; Л. В. Черепин, Русская палеография, М., 1956.
- ↑ И. М. Каманин, Палеографический изборник. Материалы по истории южнорусского письма в XV—XVIII вв.
- ↑ В. О. Розов, Українські грамоти, К., 1928.
- ↑ І. Свєнціцький, Бучацьке євангеліє (Палеографічний опис), Записки Наукового товариства ім. Шевченка, т. 105, кн. 5; Ол. Колесса, Лаврівські пергамінові листки з XII–XIII вв., Записки Наукового товариства ім. Шевченка, т. 53, кн. 3.
