духовенства, ухвала водночас вимагала, щоб епіскопи не усували священиків без законних причин. Зміст цих постанов був актуальним і на початку XVII ст., і тому цілком природно, що їх в цей час опублікувало Львівське братство, яке виступало проти зловживань державної влади і духовенства. Але видавці не виключили з тексту опублікованої ними пам'ятки і тих ухвал, які йшли врозріз з інтересами братства, наприклад, про заборону мирянам тримати дома збірники канонічного права. Це свідчить про автентизм видання, здійсненого братством, яке по праву може вважатись першою українською археографічною публікацією, що правильно, без будь-яких навмисних перекручень, передає текст історичного джерела. Дуже цікаво, що слідом за текстом ухвал собору видавці подали археографічний опис рукопису, за яким здійснено публікацію: «Сей собор на пергамині письмом стародавним, якоможе зде слово в слово імаше, єсть писан. У него же печатей завішених осм: митрополитова і єпископськиє»[1].
Протягом наступних десятиліть, в ході дальшої боротьби проти політичної та ідеологічної експансії католицизму, на Україні було видано книги, які містили публікації окремих сучасних історичних документів. Так, у 1628 р. (30 серпня) в Києво-Печерській друкарні було надруковано книгу «Απολλεiα— Апології книжки діалектом руським написаної, польським зась ве Львове друкованої, вкоротце а правдиве зсумованая». Вона містила опис собору, що відбувся у 1628 р. в Києві і засудив антиправославну книгу Мелетія Смотрицького «Апологія». Крім того, тут вміщено кілька документів[2]:
1. Дозвіл сейму на відкриття собору (зворот титульного аркуша).
2. Грамота митрополита Йова Борецького й інших представників православної ієрархії, видана 16 серпня 1628 р. «в монастиру Михайловськом церкви Золотоверхої» (арк. 4 зв.— 7). До грамоти додано опис: «У того листу печать митрополитанськая, архиєпископськії, єпископськії і інших барзо много притиснених єсть».
3. Грамота Йова Борецького й інших представників православного духовенства від 24 серпня 1628 р. Другий з названих документів друкувався також раніше (до собору), як і деякі інші грамоти Йова Борецького (збереглась ще грамота від 29 червня 1629 р.)[3]. Виходили також книжки, повністю присвячені публікації документальних матеріалів свого часу. Так, у 1638 р. було видано текст ухвал Луцького собору «Синод
