ку, не був опущений, замовчаний публікатором, інакше публікація втрачає своє наукове значення.
Необхідно відзначити, що при відборі документів для публікації треба завжди керуватися принципами об'єктивності і партійності.
Ми говоримо, що публікація в межах своєї теми повинна бути повною. Це означає, що жоден документ не повинен лишатись поза увагою. Цього, на нашу думку, можна завжди досягти. Слід лише, в залежності від розміру, змісту й різновидності як публікації в цілому, так і кожного документа зокрема, вибрати відповідні для кожного окремого випадку прийоми передачі документа.
Щоб не помилитись, слід взяти всі документи в сукупності, оцінити відношення до публікації і цінність кожного документа зокрема, тобто вирішити, як мусить бути використаний в публікації кожний окремий документ. Для цього треба розчленувати документи на розділи, виділити окремі події, питання, предмети і т. д., а потім проаналізувати кожну групу і кожний документ окремо.
Готуючи публікацію «Боротьба трудящих Закарпаття за соціальне та національне визволення і возз'єднання з Радянською Україною в період тимчасової і часткової стабілізації капіталізму», Ужгород, 1961, складачі мали у своєму розпорядженні кілька тисяч документів, з яких в кращому разі можна було опублікувати кількасот. Була проведена велика підготовча робота по відбору матеріалів для кожного розділу й окремого питання.
Для прикладу візьмемо таку історичну подію, як розстріл мирної робітничої демонстрації в Сваляві 3 серпня 1924 р., під час відзначення міжнародного антивоєнного дня. Виходячи з розміру публікації і значення цієї події, їй відводилось не більше ¾ друкованого аркуша. Обсяг же документів, які її висвітлюють, становить понад 25—30 друкованих аркушів.
Під час вивчення цієї вузької групи документів, співставлення відбитих у них фактів і подій, аналізу їх змісту було встановлено, що є лише кілька документів, які найповніше узагальнюють подію, причому зміст їх не повторюється. Такі документи були опубліковані повністю. З усіх інших взято тільки те, чого немає у вузлових документах. Форма передачі невузлових документів має бути обрана у залежності від обсягу і цінності нового матеріалу, який є в них. Такі частини цих документів, які не повторюються у вузлових документах, на нашу думку, поряд з вузловими повинні друкуватись, як це і передбачають правила, у вигляді витягів.
Бувають випадки, коли лише маленька частина або окремий абзац чи навіть фраза такого документа додає щось принципово нове. Такі частини документа, звичайно, необхідно ви-
