ціональній залежності від ступеня інтенсивності торговельних зв’язків населення цих земель.
І в даному випадку, коли ще можна погодитися з тезою про подекуди менш активний обмін Русі з країнами Заходу, порівнюючи зі Сходом, Візантія була головним контрагентом її зовнішньої торгівлі, особливо в кінці IX—X ст. Про це дуже переконливо свідчать найрізноманітніші джерела. Відомо, що в X ст. Русь навіть здійснювала воєнні походи проти Візантії, щоб забезпечити свої торговельні інтереси: в договорах Русі з греками, укладеними Олегом та Ігорем, питання, зв’язані з торгівлею, займають чи не найперше місце[1].
Велику увагу русько-візантійській торгівлі приділяють й інші джерела як древньоруські (літописи та ін.), так і іноземні. В них знаходимо чимало прямих свідчень інтенсивності торговельних зв’язків Русі з імперією (досить згадати повідомлення Константина Багрянородного)[2].
Отож, не може бути сумніву, що торгівля ця мала досить розвинутий характер. Але якщо б хтось прагнув оцінити її масштаби на основі знахідок візантійських монет IX—X ст. на території Русі, які є у нашому розпорядженні, він безперечно вступив би у конфлікт з всіма іншими джерелами. Пояснення цього явища, на нашу думку, дуже просте: торгівля Русі з Візантією мала не такий активний, більш урівноважений баланс. Русь вивозила з Візантії приблизно стільки ж товарів, скільки туди ввозила; тому паралельно припливу візантійського срібла чи золота до рук слов’янських купців діяв і зворотний відплив монетного металу, наслідком чого і є порівняно мала кількість візантійських монет, знаходжуваних на древньоруських землях. В обмін на товари, які Русь вивозила до Візантії (хутро, мед, віск, шкіри, рабів), переважно йшли не монети, як це було в перші віки нашої ери, а інші товари, причому такі, які погано зберігаються в землі (або й зовсім не зберігаються): дорогоцінні тканини, вино, олія тощо.
Торгівля східних слов’ян з Західною Європою мала в значній мірі локальний характер: її вели далеко не всі міста (переважно — Новгород і Псков) і далеко не з усіма країнами. Переважна більшість знахідок західноєвропейських монет припадає на північну частину Русі, тоді як східна, і особливо південна, Русь майже позбавлені таких знахідок. Закономірності поширення західноєвропейських монет на території Русі, в останній час досліджувані В. М. Потіним[3], повинні показати
- ↑ «Повесть временных лет», т. I, М.—Л., 1950, стор. 24—29, 34—39.
- ↑ Constantini Porphyrogeneti, De administrando imperio, IX.
- ↑ В. М. Потин, Особенности притока западноевропейских денариев X—XI вв. и их распространение на территории древней Руси, «Записки Одесского археологического общества», т. I, Одесса, 1960.
