му краю Андріївської гори, захищеного з заходу і з півночі обривом цієї гори»[1]. «Приступаючи до будівництва Десятинної церкви, будівники її засипали рів»[2].
Питання це складніше, ніж може здатися на перший погляд. Cправа йде не лише про розмежування Володимирового й доволодимирового міста або ж про саму засипку рову. Справа йде про загальні зміни в структурі міста, про історичні процеси, що з кінця X ст. й протягом першої половини XI ст. позначилися в цілому на розвитку Києва як стольного града.
Конфігурація рельєфу робить ймовірним припущення, що відріг плато, де нині стоїть будинок історичного музею, початково входив до числа городищ, які простяглися вздовж берегового краю плато й сукупність яких визначала структуру найдавнішого міста за доволодимирових часів. Супроти цього пізніше місто Володимира з його тричленним поділом становить місто зовсім іншої структури порівняно з попередньою добою. Нова структура й нові засади, покладені в її основу, зумовили грунтовні зміни в топографії міста. Як згадувалося вище, місто на даному етапі, за феодальної доби, планується зовсім іншим способом, ніж це робилося доти. Тепер феодальне місто, становлячи топографічну цілість, поділяється, як зазначено, на кілька частин, і кожна така частина, утворюючи окрему станову осаду, відокремлюється від кожної іншої ровами й валами. Оскільки Володимирове місто було збудовано за цим тричленним поділом, рів повинен був лишитися. Десятинна церква була відокремлена ровом як від княжого двору з півночі, так і від посаду, ремісничої частини з півдня.
Те, що рів проходив на відстані 4,5 м від церкви, не повинно було примусити будівельників поширювати будівельну площадку. Кожна доба знає свої норми будівництва. Не можна порушувати перспективи доби й переносити на середньовіччя засади міського будівництва інших часів.
Згодом прийшли зміни. Вони прийшли в зв'язку з будівництвом міста Ярослава, розташованого на південь від стін Володимирового міста. Останнє вже не відповідало зрослим вимогам, які пред'являлися до міста на новому етапі державного розвитку. Ще у 1036 р. «на мѣсте, идеже стоитъ нынѣ святая СоѲья, мирополья Русьская, бѣ бо тогда поле внѣ града»[3]. Але вже у 1037 р. на цій відкритій, просторій площі розгортається якнайширше будівництво. Споруджуються Софійський собор на зразок царгородської Софії, система укріплень з мурованими воротами, як про це згадується в літописі. «Заложи Ярос-
