ського міста». Ствердивши, що «як відомо, численні древньоруські міста виросли довкола давніших князівських замків, інші були збудовані князями, треті, які становили колись общинні поселення, були захоплені князями в процесі феодалізації», М. К. Каргер говорить далі: «В кожному з цих випадків княж-двір був дуже істотним компонентом в складанні міста, одним з важливіших центрів його дальшого розвитку. Особливо значну політичну й адміністративну роль княж-двір грав у житті тих міст, які вже в IX—X ст. висунулись як великі центри Київської держави в ході її формування. Серед них перше місце належало стольному місту древньої Русі — Києву»[1].
Тут потрібна цілковита точність формулювань. Ніхто не заперечуватиме політично-адміністративного значення княж-двора, але, при всьому тому, княж-двір не займав центрального місця в топографічній структурі міста й не грав провідної ролі в процесі його розвитку. Тепер, коли ми знаємо топографічну структуру такого стольного міста, яким був древній Галич, у цьому не може бути й найменшого сумніву. У світлі наведених вище даних про Галич нам легше збагнути провідні засади, що визначили формування Києва, його соціальну топографію й суспільно-станове призначення кожної з його частин.
Як вище було показано, в Галичі на городищі, поділеному на три частини, княж-двір знаходився на кінцевій ділянці городищенського мису, на краю останнього вздовж берегової смуги. Ця крайня, кінцева смуга мису, знана в Галичі ще й досі під назвою Золотий тік, визначала собою князівську частину. Саме тут, а не в центрі містилась князівська резиденція з усіма двірськими будівлями, в тому числі палац. У центрі ж знаходився великий мурований Успенський собор.
Те саме ми бачимо в Києві часів Володимира. Тут, як і в Галичі, крайню, останню смугу городища над кручею займав княж-двір. Князівський палац був збудований вздовж краю мису над урвищем.
Місцеположення князівського терема з'ясував В. В. Хвойка. Оглядаючи кручі київських гір, він помітив в обривах садиби М. М. Петровського (нині садиба Київського державного історичного музею), на розі Андріївського спуску і Володимирської вулиці, рештки древніх фундаментів з червоного кварциту. Про свої розкопки цих фундаментів в 1907—1908 рр. він писав: «Садиба М. М. Петровського, в якій в 1907—1908 рр. провадилися розкопки, — північно-західний кут древнього Києва доби перших київських князів… З південного заходу вона межує з садибою Десятинної церкви, з заходу в напрямку до Десятинного завул-
- ↑ М. К. Каргер, Древний Киев, т. І, стор. 263, пор. стор. 531.
