сту схему планування, отже, належали до простого мисового типу, а згодом були ускладнені другою й третьою лінією укріплень»[1].
Автор має рацію, але тільки почасти. Процес розвитку йшов справді в той самий спосіб і в тому самому напрямі, як це зазначено: отже, від городищ звичайного мисового типу з нерозчленованою площею до городищ, що в них мисова горішня площа зазнає розчленування, поділяється на кілька частин або районів. У Галичі це видно з особливою виразністю. Як вище відзначено, в основі його топографічної структури лежить мисове городище, й цей характер Галич зберігає до кінця свого існування в XIII ст. Однак, супроти твердження П. А. Раппопорта, справа полягає зовсім не в тому, що на городищі первісного мисового типу споруджується друга й третя лінії укріплень. Поділ миса на кілька частин і спорудження укріплень довкола кожної з них не мають прямого відношення до зміцнення оборони. Мис, як сказано, розчленовується на кілька частин. Кожна з цих частин оточується валами й ровами, які забезпечують оборону саме кожної окремої частини. Загальне фортифікаційне значення для міста в цілому мали, певне, лише ті зовнішні вали й рови, які відокремлювали мис від плато.
Дослідники довгий час не могли вирішити, де саме знаходився древній Галич і яке саме з кількох місцевих городищ слід вважати столицею Галицько-Волинського князівства. З цього приводу висловлювалися різні думки й суперечливі припущення. Тільки відкриття під час розкопок в 1937 р. на горі, де нині знаходиться село Крилос, мурованих фундаментів великого кам'яного собору, про який згадується в літописі, дозволило нарешті визнати, що саме ця гора становить місце давньої галицької столиці[2].
У свою чергу це археологічне відкриття дало можливість зробити кілька важливих спостережень і насамперед з'ясувати складні обставини, які лягли в основу членування міста, визначили соціальну топографію древнього типового «стольного града». Оскільки центральна смуга гори з Успенським собором, збудованим Ярославом Осмомислом, становила єпіскопську частину, то це визначення підказало напрям дальших рішень, Ставало ясним, що крайня північна частина мису, яку місцеві жи¬
- ↑ П. А. Раппопорт, Очерки по истории русского воєнного зодчества X—XIII вв. (далі — Очерки…), МИА, № 52, М.—Л., 1956, стор. 47—48.
- ↑ «Вирішальним аргументом у тривалій археологічній дискусії (1847— 1911) відносно локалізації літописного Галича було відкриття в 1937 р. фундаментів Успенського собору» (Я. Пастернак, Старий Галич. Звіт про розкопки 1940 р., НА ІА АН УРСР, 12/93, стор. 1. Пор.: Я. Пастернак, Галицька катедра в Крилосі, «Записки наукового товариства ім. Шевченка», т. 154, Львів, 1937).
