дяше Кий на горѣ, гдѣ же нынѣ оувозъ Боричевъ, а Щекъ сѣдяше на горѣ же нынѣ зовется Щековица, а Хоривъ на третьей горѣ, отъ негоже прозвася Хоривица»[1]. Саме як свідчення про київське гніздо городищ доводиться розцінювати таке оповідання: «И живяху кождо съ своим родомъ и на своихъ мѣстѣхъ, владѣюше кождо родомъ своимъ»[2].
Городищ не обов'язково було три. Три — умовна цифра, «улюблене число народних переказів» (М. Дашкевич), казок і легенд. Отже, немає жодних підстав шукати в Києві саме три гори й три городища. Не більше підстав надто буквально сприймати вказівку легенди на гори. Проти цього попереджав свого часу ще М. П. Барсов. «Слово гора,— писав він,— не мало тоді такого виключного значення як тепер; горою називався берег, берегова путь і взагалі суходіл»[3].
Дослідники, які шукали обов'язково гір, йшли хибним шляхом. Вони шукали окремих відрубних верховин. Насправді це були не стільки ізольовані гори в звичайному для нас розумінні цього слова, скільки мисові, клиновидні виступи, окремі відроги високого горяного плато, що розчленовують звивисту лінію берегового масиву, який простягнувся паралельно течії Дніпра, скажімо, десь від Хрещатого яру до Глибочиці та Дорогожичева.
Досить послатися в даному разі на так звану Старокиївську гору. Це — колишня садиба Десятинної церкви в її сполученні з колишньою садибою Петровського, нині садиба Київського державного історичного музею (Володимирська вулиця, № 2). За своєю геоморфологічною структурою це не гора, а крайній відріг плато, де високий правий берег Дніпра круто звертає на захід і берег відходить від Дніпра далеко вглиб материка.
Дальший відріг в напрямку на захід — Дитинка. М. Максимович у своїх «Листах про Київ» так описував це мисове городище: «Цей відріг, який підноситься над Гончарами та Кожем'яками, з західного їх боку, зветься Дитинцем. Ця назва не записана ніде: але вона, певне, тримається тут здавна й свідчить, що для жителів Кожем'яцької дебри тим відрогом гори починався дитинець «великого града Києва», закладеного Ярославом в 1037 році. Пропущене в літописанні слівце досі зберігається в устах і пам'яті місцевих жителів»[4].
На жаль, це мисове городище з назвою Дитинки дуже мало обслідуване в археологічному відношенні, хоч воно лишилося
