ріально-племінних визначень. «И ти Словѣне пришедше и сѣдоша по Днѣпру и нарекошася Поляне», а «з друзии сѣдоша межю Припетью и Двиною и нарекошася Дреговичи; инии сѣдоша по Двинѣ и нарекошася Полочане, рѣчьки ради, яже втечеть въ Двину, имянемь Полота», «...а друзии сѣдоша по Деснѣ, и по Семи и по Сулѣ и нарекошася Сѣверъ»[1]. У світлі цього стає зрозумілим особливе значення городищ, розташованих у гирлі згаданих річок.
В процесі складання єдиної спільної території древньоруської держави, з утворенням «Руської землі» городища-броди й городища в гирлах річок-приток втратили свій давній племінний партикуляризм. Змінилося і їх призначення. В IX—X ст. ці городища вже об'єдналися в одній суцільній, взаємопов'язаній і взаємозалежній, до певної міри централізованій системі. Кожне з них поєднувало в собі призначення воєнно-адміністративного центру, митного й перевалочного пункту, пристані-стоянки для човнів, осади, яка перетинала річний шлях і контролювала рух по річці. Це підтверджують літопис, візантійські автори, археологічні досліди.
До системи городищ, зв'язаних з гирлами більших приток та з бродами через Дніпро, належали в X ст. Любеч, Вишгород, Київ, Вітечів, Заруб, Устьє, Воїнь, Переволока.
Почнемо наш огляд з Любеча. Любеч, за своїм топо- й гідрографічним положенням, «розташований на лівому березі Дніпра, в тому місці, де високі горби, які обмежують з півдня величезні болота Перисте й Замглай, клином упираються в низький берег Дніпра, утворюючи природну кріпость на ріці, яка немовби замикає горішній Дніпро, Сож і Березину»[2]. Уперше згадується в літописі Любеч під 882 р.— Олег «взя Любець и посади мужъ свой»[3]. Згадується Любеч так само під 907 р. в угоді з Візантією, згідно з якою «зеповѣда Олегъ» «даяти уклады на рускыа грады: первое на Киевъ, таже на Черниговъ, на Переяславль, ...на Любечь и на прочаа городы» [4].
Костянтин Батрянородний (905—959 рр.) свідчить, що «однодеревки, які приходять у Константинополь із зовнішньої Русі», йдуть «з кріпості Мілініски (Смоленська), з Телюці (Любеча), Чернігова й Вишеграда»[5]. Вони «збираються в Київській кріпості» й, рушивши далі по Дніпру, «спускаються в Вітечів,
- ↑ «Летопись по Лаврентиевскому списку», стор. 5—6.
- ↑ Б. А. Рыбаков, Раскопки в Любече в 1957 году, КСИИМК, вып. 79, 1960, стор. 27; його ж, Отчет о раскопках Любеча в 1957 г., стор. 1, Науковий архів Інституту археології АН УРСР (далі — НА ІА АН УРСР), 1957.
- ↑ «Летопись по Лаврентиевскому списку», стор. 22; «Летопись по Ипатьевскому списку», СПб., 1871, стор. 13.
- ↑ «Летопись по Лаврентиевскому списку», стор. 30; «Летопись по Ипатьевскому списку», стор. 18.
- ↑ Константин Багрянородный, Об управлении государством, Известия ГАИМК, вып. 91, М.—Л., 1934, стор. 8.
