в один день гетьман приймав по два посольства[1]. При цьому давалася перевага одним послам перед іншими. Хоч в серпні 1650 р. польські посли прибули до Чигирина на три дні раніше турецьких, але гетьман заявив, що «зараз маю щось більше робити, а не посла королівського приймати». Але й після цього І. Виговський прийшов до польських послів з пробаченням за затримку[2]. Та як тільки урочисто відправили турецьких послів, то польського посла честили «начебто знову зустрічали, стріляли з гармат і віддавали належні почесті». Але навіть при цьому доброму настрої гетьман відверто заявляв послам своє незадоволення діями королівського уряду[3].
Подібне ставлення гетьмана до послів пояснюється не стільки його особистими уподобаннями, скільки державними міркуваннями, що, до речі, було в рамках тодішнього дипломатичного етикету. А в цілому уряд дотримувався принципу, який, за словами гетьмана, зводився до такого: «А послів частнотливих, хоч би і з суворою відповіддю, Військо Запорізьке не звикло затримувати»[4], або: «Навіть в час найтяжчої війни ніде посол не повинен бути затриманий[5].
Були випадки, коли гетьман приймав звичайних гінців з почестями, з якими, згідно етикету, приймали послів. Так, влітку 1648 р. і в лютому 1649 р. гетьман прийняв російських гінців з такими почестями, що польські «посланці і навіть такий досвідчений дипломат, як Кисіль, були переконані, що з Росії приїздили посли-бояри. Робилося це з певною метою, щоб дезорієнтувати інших дипломатів, не дати їм зустрітись і порозумітись між собою[6].
Бували випадки, що виходили за межі тодішньої дипломатичної практики. Мова йде про справу Я. Смяровського. Колишній черкаський староста Смяровський кілька разів у 1648 — 1649 рр. їздив на Україну з дипломатичними дорученнями польського уряду. Козаки не любили його за ті утиски, які він чинив ще до 1648 р. Цей «посланець» у 1649 р. привіз з Варшави кілька десятків королівських привілеїв, в яких залишалось тільки проставити прізвища. Смяровському вдалося знайти лише чотирьох зрадників, коли гетьману стало відомо про його ворожі дії. Смяровський був покараний[7]. Кілька місяців після цього гетьман писав королю під Зборовом, що покарали Смяровського не за те, що був королівським послом, а за те, що він «найбільшу зраду учинив», і Військо Запорізьке «не хотіло більше три-
- ↑ Архив ЮЗР, ч. III, т. IV, стор. 498.
- ↑ Там же, стор. 499—600.
- ↑ «Воссоединение Украины с Россией», т. II, стор. 385—386.
- ↑ «Документи Богдана Хмельницького», стор. 115.
- ↑ «Жерела…», т. VI, стор. 131—132.
- ↑ «Воссоединение Украины с Россией», т. II, стор. 45, 111.
- ↑ «Історія України в документах і матеріалах», т. III, стор. 177—178.
