брандт в своїх записах занотував: «їх мова трохи грубіла (gröler), ніж (мова) поляків, а проте вони можуть один одного добре розуміти»[1].
Ймовірно, що українська мова вживалась і при переговорах з Молдавією, де тоді ще була поширена книжна слов'янська мова.
В Трансільванію відбирались посли, які добре знали латинську мову. Так, першим послом в цю країну восени 1648 р. поїхав І. Виговський[2], весною 1649 р.— український шляхтич Лозинський[3], у вересні того ж року — Павло Тетеря, посол-писар, якому гетьман доручив усе передати усно[4]. У гетьмана переговори велись латинською мовою з трансільванськими, венеціанськими і шведськими послами[5].
З турецькими послами, які приїздили на Україну, могли вести переговори і турецькою мовою, бо, як вже згадувалось, її знав Богдан Хмельницький. Очевидно, з українськими послами, які не знали турецької мови, їздили спеціальні перекладачі. Коли Антон Жданович їхав в 1650 р. до Константинополя, то в складі посольства, крім родича гетьмана Павла Яненка, був білоцерківський житель грек («greczyna»)[6]. Можливо, що саме він був перекладачем, бо в ті часи грекам, зокрема купцям, часто давали дипломатичні доручення завдяки їх зв'язкам і досвідченості, а також завдяки значенню східних мов.
Треба хоч коротко спинитися на ролі перекладачів у дипломатичній службі, яка завжди була значною.
В історичній літературі висловлена думка про те, що роль перекладачів виконували «бути», які вивчали іноземні мови[7]. Коли ж заглянути в козацький реєстр 1649 р., то в ньому значиться велике число людей з прізвищем Бут. Тільки в різних сотнях Чигиринського полку більше тридцяти Бутів[8]. «Бутів» було багато в усіх полках, до кількох сотень. В зв'язку з цим, може, немає підстав твердити про те, що всі вони мали якесь відношення до дипломатичної служби або були перекладачами.
В Уманському та Брацлавсьщму полках поряд з прізвищами Бут зустрічаються козаки з прізвищами Товмач[9]. Не викликає сумніву, що обидві назви означають одне і те ж — перекладач. У Чигиринському полку в реєстрі значиться Костка
- ↑ ЗНТШ, т. 154, стор. 55.
- ↑ М. Кордуба, Між Замостєм і Зборовом, ЗНТШ, т. 133, стор. 39.
- ↑ J. Michałowski, вказ. праця, стор. 389.
- ↑ «Документи Богдана Хмельницького», стор. 136.
- ↑ Див. М. Кордуба, Венецьке посольство, стор. 54, 60—61; ЗНТШ, т. 154, стор. 55.
- ↑ «Воссоединение Украины с Россией», т. II, стор. 386.
- ↑ I. П. Крип'якевич, Богдан Хмельницький, стор. 402.
- ↑ Реєстр.., стор. 1—26.
- ↑ Там же, стор. 132, 145, 164.