мого Криму[1]. Таким робом, торгуючи з Кримом, українські купці не обминали, а переїздили через Запорозьку Січ. Остання, отже, була великим транзитним місцем для цієї торговлі. Та й з самою Січчю полтавці підтримували торговельний звязок і навіть тоді, коли цар Петро І, обурений поведінкою запорозців підчас невдалого виступу гетьмана Мазепи проти російської зверхности, заборонив усякі зносини з запорозцями, полтавці Семен Кирильченко та Андрій Пархоменко не порвали звязку з ними й торгували борошном, за що було покарано їх батогами та заслано до Сибіру[2].
У 1740 році, коли з'явивсь помір у Криму, а тому заказано було мати звязок з запорозцями, кошовий отаман запорозького війська скаржився київському генерал-губернаторові Леонтьєву: „Особливо же о сем вашему высокородію обявляю, что за непропуском у Малороссію сквозь ленѣю при кошѣ нашем ни з Малороссіи а ни з полской стороны жадных привозов не имѣется и едно толко за тим едним непропуском не толко без одежного платя нужда состоит, але найпаче и во всяких припасах належитих к нашему употребленію ничего не можно достать купить за денги. И в томъ мы войско невѣдаемъ для якой мѣри такого пропуску ни нашим козакамь у Малороссію, а ни з Малороссіи людемъ не мѣется до коша нашего“. Пробували ніби-то чумаки пробитися на Україну з товарами через Польщу, але в Білій Церкві їх затримали польські командири. Миргородські та полтавські жителі напосідали на коменданта Переволочної застави, вимагаючи, щоб дав дозвіл на проїзд до Січи та далі, а також щоб було пропущено на Україну 90 возів з рибою, які стояли біля цієї застави[3].
Коли, в 1755 році, Сенат збирав відомості про вивіз з України на Запоріжжя та про довіз відтіля на Україну товарів, що робилося в звязку з протестом запорозців проти стягання мита з цих товарів на заведених митницях, то тоді кошовий отаман Григорій Федоров так відповідав на Сенатський указ: „По вичитаніи оного указу при всей войсковой старшини и куреннихъ атаманов сходкѣ, по общему нашему мнѣнію, покупныхъ въ М. Россіи хлѣбныхъ и питейнихъ припасовъ въ Сѣчъ Запор, въ привозѣ въ еденъ годъ: ржаного борошна — четвертей 10.000, пшеничного 1,000 четв., пшона 5000 четв., горѣлки бочокъ малоросійскихъ 500, солодов ячних 200, меду прѣсного ведерокъ малороссійскихъ 1,000, нитокъ на риболовния сѣти 4000 пудовъ, полотна на рубашки 20000, да хрящу 20000 аршинъ, китайки на кафтани 4000 штучекъ, сукна разного цвѣту 4000 аршинъ, матерій разних 2000 аршинъ и прочого нужного ко одѣянію, яко то овецъ, шкуръ зъ рогатого скота и изъ овецъ, да сукна простого шерсти овечей, пороху и свинцу, такожъ ружей;
- ↑ Проф. М. Слабченко. Организация…, т. III, 62 та в додатку мапа.
- ↑ Записки Одесскаго Общества Исторіи Древностей, т. XIV, 285. Ів. Джиджора, Економічна політика росийського правительства. „Записки Наук. Тов. ім. Шевченка у Львові“, т. 98, ст. 64.
- ↑ К.Ц.А.Д.А., № 14670.