ючися на універсал гетьманський, посилає своїх людей „трусити въ дворахъ вашихъ таковыхъ потаємне держачихся горѣлокъ“, козаки перед висланими замикають „ворота и отпорно имъ зъ погрозками“ ставляться, і недавно „райця з приданими“ людьми витрусили горілку в байдаку і в инших місцях і несли її до ратуша, а козаки напали на них, відбили горілку та розігнали людей „подъ страхомъ битья“. І далі універсал повторює заборону шинкувати, зазначує, що взагалі „шинки горѣльчаные въ всѣхъ городахъ рейменту нашего даремные не бувають“, підкреслює, що зайняття шинковим промислом не до лиця козацтву, бо натягає „нагану“. Коли-б козаки і далі не відмовилися від „своего упорного и барзо неслушного налогу“, майстратовим рекомендується, наславши на козацький двір „людей своихъ въ купѣ не малой“, забрати не тільки горілку, але „и самого господаря звязавши до насъ въ Батуринъ прислати“[1]. Нарешті універсал з р. 1701 зазначує дальше поширення шинкування козацького та манастирського, навіть у дворі полковничім, що порушує гетьманські універсали та царські укази[2]. Манастирського шинкування стосується універсал Мазепи, який має зазначення „всѣмъ вобще… а особливе властямъ духовнымъ кіевскимъ, такъ тежъ п. сотникови кіевскому“[3]. Конкретний випадок, що викликав гетьманський універсал, це шинкування „въ дворѣ монастирскомъ… за вѣдомомъ велебного отца началныка манастыра святыхъ верховныхъ апостолъ Петра и Павла“. Таке шинкування підриває ратуш київський, завдає йому досить „уймы и ущербу“, тимчасом як ратуш звичайно має видатки з наїздами та переїздами „великороссійскихъ особъ началнихъ“ та підчас перебування царя в Київі постачав „всякие доволства“. Так новими прикладами аргументовано гадку, що її висловлювали й попередні універсали, а саме, що Київський магістрат несе різні видатки на загальні потреби і через те не повинен терпіти „уймы и ущербку“. Отже й тут ясно виявляється ґрунт доброго відношення уряду до Київського ратушу, як і за попередніх умов В. кн. Литовського: ратуш ніс видатки й на деякі загальні потреби, які лежали на нім і в попередні часи, і уряд мусів на це вважати, щоб перекласти на плечі міщанства та на ратушний скарб деякі витрати загального значіння, які-б инакше спали на загальний скарб.
Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 2 (1928).djvu/36
Ця сторінка вичитана
