Кіевъ беремо под оборону нашу“. В універсалі Бруховецького зазначено: „пановъ мѣщанъ кіевскихъ, яко бѣдныхъ и презъ тую войну спустошоныхъ, и хотѣчи того пилнѣ мѣти, сурово приказуємъ“… Тут, як бачимо, спустошення та зубоження Київа звязано з війною. В инших скаргах зубоження звязано з підвідними вимогами переїжджих. „Для незносныхъ тяжаровъ вытяганьемъ мѣскихъ екзакцій на розные мимоѣзды и наѣзды въ немалое знищенье а правѣ и до остатнего убозства приходять“. Це знищення міського життя взагалі дає спромогу та привід міщанам настоювати на полегшенні в справі стації, не згадуючи за давню практику в цій сфері, що вироблена була за попереднього режиму.
Знає гетьманський уряд про суворе часом поводження переїжджих з міщанством і через те часом спеціяльно зазначає, що таке відношення недопустиме. „А если бы хто мимо волю нашу важился неналежныхъ датковъ вимогати, особливо фуками и погрожками пановъ майстратовыхъ контемптовати“: тут відокремлено самі надмірні вимоги від поводження переїжджих з міщанськими старшими. З такими свавільними дозволяє гетьманський універсал поводитися досить рішуче. „Такого, яко проступцу и непослушного волѣ нашой и свавольника, позволяємо звязавши до насъ присылати, который сурового нашого не уйдетъ каранья“. Питання, як бути з такими свавільними, не таке легке, можна було вживати різних погроз, але не завсіди міщанство мало реальну спромогу своїми засобами спинити свавільну людину та припинити „кривды и шарпанину и иные неслушные рѣчи“. Цікаво, що доводилося спеціяльно визначати деякі випадки з самозванцями, так-би мовити: „А которые бы безъ писанья нашего зъ пѣрначами наѣхавши вымыслы якіе починити мѣли“. Отож гетьманський лист доводить, що певну людину справді вислано в важливій справі загального значіння і що вона може прохати для себе стації.
Окремі пункти треба зазначити: не вимагати зайвого в харчуванні, хоч взагалі міщанство повинно давати потрібне харчування („однакъ панове мѣщане кіевскіе хлѣба и соли не повинны забороняти“), не вимагати різних речей (приклади таких вимог було вже зазначено — чоботи, шапки, пояси, панчохи, сап'яни), коли дано від гетьмана спеціяльного листа, тоді не вимагати від міщанства по-над те, що в листі зазначено висланим брати на своє харчування („опрочъ того, если що имянно[1], будетъ въ листу нашомъ написано и виражено, корму повинны будуть дати, а не большей“). Самих підвід теж не можна вимагати над міру, maximum і для того, хто їхав-би „въ пильной справѣ нашой и поважной войсковой“ становить „не большъ надъ десять подводъ“. Окремо зазначено в однім універсалі — „а особливе за границу отнюдь же-бы не давано подводъ, альбо вѣмъ згола туда давати не належить“.
В справі майстратових земель київські скарги, очевидячки, спиралися на давні надання і це зазначає теж гетьманський універсал: „ижъ
- ↑ Або так „не вымышлялъ опрочъ живности“, V, с. 110/1
