моти знають окрему групу міщан та згадують про неї. Міщани тогочасні — зазначають там, де збереглося більше старих традицій — різко відокремлювалися від поспільства. Таке розгрупування людности В. Кн. Литовського найліпше виступає в постановах про нав'язку та головщину. Чого надалі боялося міщанство тих міст, де ще збереглися старі традиції та установи? Боялось воно, можна легко зазначити, дальшого наступу старшини на міщанську окремішність, дальшого пониження та нівеляції з поспільством на однім залежнім та безсилім рівні. І в тім причина уважного пригадування та виписування норм головщини та нав'язки. Відрізнялося, розуміється, міщанство від шляхти, але зате стояло і вище од загальної селянської маси, поспільства. Важливо було зазначити та підкреслити як-раз оце упривилейоване становище міщанства над простим селянством. Де один завдовольняється зазначити просто різницю між міщанством та поспільством, що між ними існує „разность“, там инший підкреслює, що міщани та ремісники „предвозвишени над протчій простій народъ“ (тоб-то поспільство), тут дуже характерна оця характеристика стану, зазначення того, що один вищий від иншого (предвозвишени). Важливо зазначити не тільки одміну одного стану від иншого, але так само і упривилейоване становище над поспільством. Київська відповідь докладно виписує норми головщини та нав'язки, згадує на першім місці про „жительствующихъ в городахъ привиліованнихъ, въ которихъ судятся правомъ майдебурскимъ и не имѣют привиліевъ на навязку шляхетского права“. У цій вказівці згадано про магдебурзьке право, що відрізняє між собою певні групи міщанства, певні міста. Прилуцька відповідь підкреслює підсудність міщан ратушам і, зазначивши це, далі продовжує, що право „различаетъ от людей простого стану, яко то слугъ и подданихъ владѣлческихъ, положа имъ навязку болшую, нежели простому тяглому человѣку“. Відповідь сотника менського відрізняє дві групі: ті, що „живуть в полковихъ городахъ при магистратахъ и привилегіи государственніе имѣютъ“, повинні називатися міщанами і — з другого боку — ті, що „въ городахъ и мѣстечкахъ живуть, називатись мещанами не должни, но посполитими“: повинні зватись „посполитими а не гражданамы, понеже на то, чтоб гражданами називатись, ни привилегіевъ не имеють, ни правами майдебурскими судятся“. В иншім місці читаємо, що „обыкновенно не токмо при меншихъ, но и при самихъ болшихъ и упривиліованнихъ местахъ гражданского состоянія обыватели болшою частію“…: тут ми бачимо теж протиставлення міст магдебурзьких містам звичайним без магдебурзького устрою, про цю різницю пам'ятали ще добре…
Вияснень про основні прикмети магдебурзького устрою ми не маємо. Одна відповідь зазначає, що по містах полкових і сотенних містечках існують канцелярії та ратуші й міщанство вибирає собі „по виборамъ“ урядників. Тут цікаве оце поруч зазначення: ратуші та канцелярії, бо ратушний устрій виключав канцелярію, як орган керування міщанством, і там де міщан відала канцелярія (в сотеннім містечку), там вони не
