Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 2 (1928).djvu/138

Ця сторінка вичитана

стирі тим самим, відсувають наперед невиразно означену границю; з другого боку досягають вони цієї мети й постійним звязком з своїми закордонними селами та слободами. Через те, надто в перші часи (кінець XVII ст.), коли польська влада ще не дуже уважно стежить за кордоном, він поволі затирається й стає невиразним. Правда, це не завсіди щастить манастирям; напр., Київо-Печерському манастиреві так і не вдається прилучити до своєї Васильківської волости своє закордонне с. Барахти; але все-ж такі випадки захоплення земель, можна думати, трапляються часто. І як-раз у цьому районі, навіть пізнішими часами, коли польський уряд дбав за кордони більше, він скарживсь, що у фастівському ключі границю пересунено з Стугни й Ірпеня на Унаву[1].

У південному районі зміни кордону ішли иншим шляхом. Головна справа повстала тут з м. Обуховим. Як за Андрусівською умовою 1676, так і за Гримультовською 1686 р., це місто мало належати Польщі; але мешканці цього міста не захтіли підлягати владі дідича й почали бунтувати й повставати. З цього очевидячки, скористалися Київські оберкоменданти та й захопили це містечко з територією собі[2]. Надалі це місто з округою стає, так мовити, ранговим наділом Київських оберкомендантів та генерал-губернаторів[3].

Очевидячки, як-раз через це, генерал-губернатори та, головне, оберкоменданти з усіх сил намагаються збільшити тутешню територію. Поволі, наступаючи, можна думати, по р. Красній, вони врізуються гострим і глибоким клином[4] у глиб польських земель, переносячи тим самим прикордонну лінію далеко вглиб країни[5], можна думати, аж до Германівки.

За ними йшли і инші власники; так засновують нові села манастирі, як, напр., Софійський катедральний с. Верем'є; або козацька старшина, як сотник Київський Гудима — слобідку Гудимівку[6].

Особливо поширився цей південний кут близько середини XVIII ст. Розклад консистенських дач у Київській сотні за 1756 рік називає навіть серед маєтностей Київо-Софійського катедрального манастиря „деревню“ Германівку[7]. Але гадати, що це стосується до містечка Германівки, підстав немає. Це містечко ввесь час належить польським магнатам, а коло середини XVIII ст. стає старостинським[8]. Швидше можна припустити, що ця невеличка „деревня“, — вона нараховує всього 14 дворів, — повстала десь коло Германівського[9] форпосту (нижче од Обухова), через що й дістала назву Германівки.

 
  1. Арх. Ю. З. Р., ч. 111, т. 3, с. 319—20.
  2. Стаття Руліковського Sl. Geograf., т. VII, с. 358.
  3. Див. у Рум'янцівському описі про Обухів та в документах на нього (переховується в рукоп. відділі Бібліот. ім. Антоновича, при 1-му відділі У. А. Н.).
  4. Руліковський каже, що аж до р. Насташки, але це мабуть перебільшено: Sl. Geograf., т. VII, с. 358.
  5. Ibidem.
  6. Видко це хоча-б з Рум'янців. опису цієї слобідки.
  7. Порівн. Лавр. арх., вотч., спр. № 2176. арк. 8—10.
  8. Sl. Geogr. т. III, с. 65—6.
  9. Згадує про цей форпост, правда, для пізнішого трохи часу, огляд кордонів Київської сотні, що його подає Андрієвський в „Истор. матер.“, в. IV, с. 51.