цевих умов та настроїв народньої маси, але все-ж-таки обернуто справу на користь шляхті.
Вияснення давнього складу маєтку, вирішення в кожному окремому випадку приналежности зайнятої селянами землі мусіло викликати до життя межові установи чи надавати місцевій владі певні межові функції. Брак земельних документів після Хмельниччини або занадто загальні їх вказівки в свобідних не зайнятих просторах надавали особливе значіння свідоцтвам старинних місцевих людей, кому належали землі та хто їх на яких умовах розробляв в давні часи. Успіхи формування старшинської верстви привели до того, що місцева адміністрація в своїх обмежуваннях швидко стала систематично приймати бік старшини-землевласників проти селянства; та козацтва в земельних справах та виясненнях.
Дійсні розміри шляхетських маєтків не завсіди відверто зазначались. Ось, наприклад, справа Олихв. Радченка, який скаржився на якісь втручання селян до його земель. Маєток свій зазначив сам Радченко як селище Постовбицу з усіми ґрунтами та приналежностями (Генер. Сл. Черн. п. № 90). Таке зазначення маєтку досить неясне, селище — скорше вказує на бажання якось потаїти дійсний склад, аніж виявити його вповні відверто. Мати гетьманський універсал важно було для того, що там зазначено було про ґрунти та приналежності „пану Ол. Р. служачие прирожонимъ правомъ“. Право Радченка визнано і з таким універсалом в руках він, користуючись з певної нагоди в відповідних умовах, міг повернути один за одним ґрунта від тих хто (з обивателей прилеглих) „неслушне и безъ-потребне ти (їх) занимаютъ и пустошатъ и собѣ привлащаютъ“.
З повільним поверненням захоплених було земель маєток поновлюється в давніх межах згідно з старими наданнями до-Хмельниччини — „въ селахъ и всякихъ до тихъ селъ приналежностяхъ… такъ яко здавна те маетности в собѣ мелися“ і як „правомъ прирожонымъ“ маєток держали. В пізніших універсалах Борковському потверджено йому „отчистимъ правомъ належачую маетность… зъ млинами, полями, сѣножатми, пущами, озерами и грунтами и зо всѣми зъ давнихъ часовъ належачими до него угодьями… въ спокойную поссесію“; в иншім універсалі маємо пояснення що-до цих ґрунтів — „по отцу его власние грунта… якъ толко здавна заживалъ небожчикъ отецъ его правомъ отъ королей полскихъ наданнимъ“, виходить з того, що маєток згідно з старими наданнями вповні заховався в своїм складі. Красковського, сотника любецького, та инших місцевих шляхтичів „заховано при добрахъ власнихъ отчистихъ, яко въ привилеи наданномъ отъ королей здавна мають“ (універсал гетьмана Богдана); в пізнішім універсалі згадано „отчини, яко ему власне прирожонимъ правомъ належачие“, в иншім місці „маетностей ему и жонѣ его правомъ дедичнимъ служачихъ“ (це про сотника любецького Саву Унучка). Коли від такого шляхтича, що став сотником чи иншим урядов-
