полковникові оберегати певну особу чи манастир від втручань та захоплень землі. З цієї групи нагадаємо наказ г. Богдана в справі озер Видубецького манастиря: „пане полковнику Кіевскій! дошла до насъ скарга отъ велебного въ бозѣ господина отца Клементія Старушича, игумена“ або инший у справі маєтків м. Максаківського з певною доганою місцевому наказному ніженському: тон цього останнього універсалу надзвичайно цікавий за-для характеристики відношення до земельних справ та зловживань у цій сфері. В дальшому з скаргами та заявами більше удавались до місцевої адміністрації, раз відношення було установлено ясно і про це відомо було на місцях з гетьманських універсалів.
Ворожі виступи селянства та козацтва проти поновлення упривилейованого землевласництва доводилося в перші роки стримувати погрозами кар. Згадки про суворе військове карання з різними варіяціями постійно повторюються в універсалах перших років, закінчуючи універсали постійним рефреном. На перших кроках доводилось, здається, підкреслювати і козацтву його обов'язок триматись нових вказівок центральної влади що-до привилейованого землевласництва. Селяни, що вже вступили до козацтва або думали вступити, „въ надѣи козацтва“, дивились на упривилейоване землеволодіння, що воно все має бути скасовано шаблею козацькою. Нова політика гетьманської влади викликала в таких колах незавдоволення та часом і опір гетьманським наказам. В універсалах козацтво досить ясно протиставлено иншим колам людности, як більш активний елемент. Раніш було зазначено, що доводилось нагадувати козакам про їх давню добродійну уважність до манастирів та церков („и въ томъ во всемъ козаки не мають быти перешкодою, а овшемъ радою и помочью“). Догана в універсалі г. Богдана отаманам Лісницькому та Ходосовському в справі рибних озер манастиря Видубецького, може, вказує на активну в цій справі ролю цих отаманів, а з ними і козаків, які потім своїм прикладом захопили і взагалі „обывателей тамошнихъ“, які і проявили „своволенство“.
Щоб затримувати, доводилось підкреслювати, що за „найменшую кривду и перешкоду“ може покарати влада за неслухняність. Це мало вплинути і на тих, хто, не захоплюючи земель, міг часом підпасти спокусі дрібного якогось вжитку в манастирськім гаю, ставку чи озері. В універсалі Межигірській братії маємо такий вираз: „а хто бы за тымъ найменьшую отцамъ Межигорскимъ кривду и шкоду або перешкоду въ томъ чинити важился“. Таке підкреслення найменшої кривди упевнено закінчує накази та заборони втручатись та перешкоджати в господарстві манастирськім чи старшинськім. „Нихто найменшоѣ кривды и перешкоды чинити не важился под строгостью войсковою“… „найменшого пренагабання и перешкоды въ держанню тихъ селъ… до нихъ справы найменшой не мѣли и трудности далей въ томъ оному задавать найменшой не важилися… надъ волю нашу кривду найменшую чинити“… оці нагадування універсалів г. Богдана намічають і для дальших геть-
