що недавно вийшов з маси селянства, проти своїх товаришів — селян. Поволі тенденції центральної гетьманської влади стають відомі на місцях і, з другого боку, представники місцевої адміністрації переймаються розумінням потреби охорони ладу. Гетьманське потвердження на давні, зменшені, маєтки кладе кінець втручанням та захопленням землі, вирубанням гаїв, спустошенням озер, та притягає переступників до відповідальности за їх нищення. Адміністрація на місці — незалежно від походження та симпатій — мусить підтримувати оцю нову тенденцію реставрування господарства. Перші гетьманські універсали такого змісту не раз додавали на прикінці спеціяльну нотку тим адміністраторам, що стали-б „фолговати“ неслухняним: гетьман припускав можливість співчуття з боку самих полковників та сотників до різних самовольців. Таким чином окрім кари неслухняним зазначено не раз теж і кари тим з адміністрації на місцях, що не слухали-б наказів самого гетьмана. Деякі випадки невиконання, затягання можна пояснити певною неув'язкою між центральною та місцевою адміністрацією, але крім того мусіли бути відтягання та невиконання і через небажання місцевих діячів підтримувати шляхтича, що залишився в своїм маєтку, або ченця-городничого проти своїх товаришів селян чи козаків. Надмірне фольґування не раз універсали гетьманські з перших років передбачають у представниках місцевої адміністрації. Ось з універсалу г. Богдана Київському полковникові — „такъ яко бы до насъ большъ о томъ скарга не доходила, бо вѣдай певнѣ, ежели бы-сь таковымъ свовольникамъ фолькговалъ, самъ съ ними посполу каранья нашего не уйдешъ“ (Ак. Зап. Р. V № 36). У таких нагадуваннях місцевій адміністрації можна бачити прикмети розходження думок що-до підтримання землевласників.
Перейнявшись тенденціями центральної влади, місцеві адміністратори і собі в 1660—70-х рр. починають здержувати міщанство, селянство та козацтво від кривд та перешкод старшині та манастирям у їх землеволодінні. Доводилось нагадувати козакам, про ту ідеологію, яку відсвіжили тепер духовні особи — „козаки не мають быти перешкодою, а овшемъ радою и помочью… бо передъ тимъ козаки моремъ и землею и шаблею съ працы своее выживенье мѣли и церкви Божіи надаряли“ (Ак. Зап. Р. V № 29). Відношення до манастирів часто і не були добрі, отже багато з козацтва, хто був добре знайомий з господарюванням манастирських городничих, ставилися до манастирів, просто як до землевласників, таким чином заклик до уважности в відношенні до манастирських маєтків розуміли просто, як заклик уважности до землевласників. Яке вражіння це мало зробити в перші роки на тодішнє населення, що думало зовсім повикидати панів!
Основна тенденція земельних універсалів першого десятиліття це зберегти упривилейоване землеволодіння, захистити від руйнації та нищення, покласти кінець дальшому розтяганню майна. Як бачимо з універсалів, влада не жалувала поґроз на адресу тих, що стали-б і далі нищити та руйнувати заведене господарство манастирів та панів. Гострі
