тами нам аєтку покійного чоловіка. Гетьманська влада потверджувала цей маєток у користанні вдови, підкреслювала спеціяльне призначення його на виховання і далі — що дуже важно — зверталась до людности з ясним наказом у дальшому — як і раніш бувало — мати слухняність та виконувати призначені послуги. Увага звернена на те, щоб перехід пройшов-би спокійно, щоб далі „во всемъ ся повиновалъ оной панѣ Ярмултовской, нѣ кому иншому“. Можливість кривд та турбацій приводить до того, що гетьманська влада бере таких удів з сиротами під свою протекцію та оборону, тим самим затримуючи всіх неслухняних, які стали-б кривди чинити та трудності завдавати вдові. Таким чином гетьманська влада бере на себе спеціяльну опіку над „осиротѣлими домами“. Як відомо, пізніш утвориться окрема група серед старшини, яку гетьманська влада буде оточувати своєю опікою та протекцією, як родини заслужених у війську людей. По мірі зросту синів спомини про батьківські будуть сполучатись з власними першими службами. В універсалі гетьманськім п. Богдан. Войцеховичеві сполучено ці моменти таким чином. Батьківський маєток у Седневськім районі залишено за дітьми, а потім, коли „позосталій потомокъ небозчиковскій“ сам почав служити і прохав потвердження, мали значіння в цій справі і респект „на отважние въ В. З. дѣла“ і власні заслуги „позосталого потомка“.
В універсалах удовам з дітьми цілком природньо було підкреслювати момент оборони — найменшого утяження й перешкоди „въ томъ держаню, въ ставахъ, сѣножатехъ и в одбираню з того млинка… припадаючих розмѣровъ“. Кривди не повинні чинити ні пан полковник, ані всяка старшина військова. Це окрема група універсалів, а взагалі в ці десятиліття 1660—1670-ті менш зустрічаємо оборонних універсалів гетьмана, які так часті в першім десятилітті, про що мали нагоду раніш говорити. В окремих випадках конкретних гетьман втручається, раз були подані відомості про кривди, втручання, перешкоди з боку сусідів чи инших людей. Раніш у кожній справі доводилось звертатись до гетьмана, бо ще не були вироблені функції місцевої влади, полковників, сотників.
Лише поволі витворюється стала місцева адміністрація. Поволі складається практика заміни сотника, полковника, що пішов на війну, наказним сотником, полковником. Тепер завсіди хтось залишається на місці та доглядає за місцевим життям. Виясняються відносини, а через те і зменшуються ті часті з початку гетьманські універсали, що взагалі обороняють шляхту — землевласників від кривд та турбацій, взагалі нагадують про захист з боку влади землевласникам на місцях, в їх маєтках. Ті скарги — відгомін страхіття стурбованих землевласників, які боялись і сусідів — селян, і перехожих військових частин, і тих, що записались до козацтва, „въ надѣи козацтва“ (Ак. Зап. Р. V №. 34); боялись і замаху на життя, і знищення майна, і підпалу будинків, і поорання левади, і виловлення риби. Не знаючи, до кого вдатись на місці, ці перелякані землевласники турбували гетьмана: а, може, на місці вони, дійсно, не знайшли-б допомоги та рішучого виступу сотника,
