на те, що не-міщани, люди „войскового чина между коморами мѣскими не на купленной лечъ на самоволне занятой землѣ“ — свої комори поставили: магістратському врядові пощастило добути від гетьманського уряду заборону такі комори між міськими коморами ставити та використовувати. Коли „ратушнее мѣстце по розмѣру инъженѣра одойшло на замок“, панове майстратові мусіли зайняти „многіе коморніе мѣстца дорогою ценою розними мѣщанами покупленіе, которихъ в замѣну шкодуючимъ дати всеконечная указует потреба“ ті пляци, які зайняла була без куплі, „самоизволне“ старшина. З цим влада гетьманська в принципі згодилася, бо не можна було обстоювати ті ґрунти, що захоплені без правної основи, а треба було їх повернути. Але деякі впливові особи, як пан Томара суддя полковий, Силич — отаман і Мусій Дмитрович не хотять уступити своїх зайнятих „своимъ хотеніемъ на комори мѣстцъ“. Довелося магістратові спеціяльно скаржитися на цю неслухняність впливових осіб. Гетьманський універсал спинивсь спеціяльно на цій справі, наказав зазначеним впливовим особам, щоб — „всеконечно, болшъ ослушаніемъ своимъ указовѣ нашому не противлячися, уступили тих коморнихъ мѣскихъ самоволне без куплѣ собою не од теперь позаниманнихъ земель до ратушу мѣщанамъ“. Коли-б ці особи і далі не слухалися, гетьманський універсал Скоропадського загрожує таким рішучим кроком: „роскажемъ тіе онихъ особъ комори рукговати и мѣстца очистивши все цѣле до ратуша тамошнего мѣщанамъ привернути“ (арк. 48 звор.—49). Тон універсалу, як бачимо, досить різкий, але як-раз Скоропадський иноді не мав можливости натиснути на впливових осіб, щоб примусити їх виконати вимоги гетьманського уряду та завдовольнити прохання магістрату. А випадків такої неслухняности впливових осіб у справах магістратських бувало досить.
