права проти претенсій манастиря. Те, що манастир, манастирська господарча влада боронила людей від магістрату, ускладняло справу, бо і ті неслухняні, яких привертав магістрат знов до себе, покладали свої надії на манастирський захист від магістрату. За таких умов, звичайно, справа затягалася надовго і магістратські урядовці мусіли витрачати багато енергії, щоб привернути до послушенства тих, які відбилися від магістрату та перестали давати належні поплати та виконувати належні роботи на магістрат згідно з давніми нормами поплатів та роботизн. Через те і турбувала так магістрат справа з неслухняними людьми. „Да на ихъ же мещанской землѣ поселилися мещане и иніе волніе люде и нинѣ живуть и мещанскими ихъ землями и грунтами владѣютъ, а в ратушу имъ ничего не платятъ, оговариваясь, будто они живутъ на землѣ Елецкого и Илинского манастирей, а властѣ де и братія тѣхъ монастирей за нихъ стоять“, так передає царська грамота міщанські скарги тих десятиліть[1].
Як бачимо, нормальні умови залежности від магістрату звязані були з фінансовими справами, з поплатами на магістрат і через те всяка зміна, всяке втручання старшини хвилювали магістратські верхи своїми наслідками в фінансовій сфері. Покликалися магістратські на давні права магістрату що-до послушенства магістратських посполитих та ремісників. Можна було в своїх вказівках доходити аж до королівських польських грамот та найдавніших гетьманських універсалів, що спинялися на питаннях послушенства магістратських людей. Вже в універсалі Богдана Хмельницького досить уважно поставивсь уряд до справи послушенства волощан до магістрату. „А теперь за симъ унѣверсаломъ нашимъ моценъ єсть вишменованній войтъ местомъ радѣти и справовати и волощанами здавна до мѣста належащими, тоесть Слабиномъ, Рудкою, Седневщиною, и иншими, и ихъ судити, порядки винайдовати, которого мають слушати и поважати такъ мещане, яко и волощане менованніе и до тихъ прилегліе мають бити на складку в чомъ потреба“[2]. Тут, як бачимо, про послушенство волощан зазначено, як „здавна до мѣста належащихъ“, отже вказівка універсалу спирається на попередню вже, до універсалу, практику. В пізнішім універсалі Мазепи зазначено скаргу „войта черниговского з бурмѣстрами и всѣми урядовними тамошними“, що цехові, які „належовали до ратуша, отвернени от мѣского послушенства, а привернени в послушенство (полковников)“ і вирішено, що на далі магістратський уряд має право „до належитого мѣского послушенства потягати ку помочи всему посполству“[3]. Отже, магістратський уряд може говорити про давнє, належите послушенство та пильнувати, щоб волощани та міщани не виходили з-під належного міського послушенства. Пильнувати доводилося уважно, бо охочих привернути магістратських людей під своє послушенство було досить. Вже було зазначено про манастирські претенсії й як магістратським урядовцям у тій
