Сторінка:Історично-географічний збірник. Том 1 (1927).djvu/42

Ця сторінка вичитана

ливій справі з Леонтієм Полуботком, що точилася в Генеральному Суді за право користуватися пущею за ріками: Убеддю, Захребетною і Бречею[1]. Син Андрія — Іван Дорошенко це людина вже иншої вдачі. Не схотів він заслужити собі подяки від людности. Навпаки, заслужив кару: його вбили свої-ж-таки селяни (фактично кріпаки)[2].

Отже споминів про Дорошенків у Сосниці не збереглося. Окрім наведених назов та згадок-здогадів про місце, де була селитьба Петрова Дррошенкова, тільки пісня „Ой на горі та женці жнуть“, що лунає тихими вечорами на вулицях та в садках сосницьких, нагадує про цього завзятого автономіста, про цю значну постать в історії України, та про того Сагайдачного, „що проміняв жінку на тютюн та люльку, необачний“.


  1. Суд наказав: „жеби отнюдь водная ведлугь стародавнего звичаю тая пуща била“ (Обозр. Рум. Оп. М., І, П. ч. 132).
  2. Де це скоїлося, невідомо: Модзалевскій, Op. cit. 454.