Наддесення, Кисіль, цей володар великих Латифундій та прибічник влади польської, бажав виявити свою побожність як православний. Трохи згодом під його протекцією засновано Максаківський манастир Спаський (р. 1642)[1] та другий Макошинський манастир Миколаївський (не пізніш як 1650 р.)[2], що (як і Максаківський) Адам Кисіль зве своїм. Цей Миколаївський манастир звавсь Макошинським, видко, через те, що частину прибутків з Макошина Кисіль привилеєм своїм від 19 липня 1650 року надав цьому манастиреві[3], а стояв Миколаївський манастир верстов на 6 від Макошина на схід (за 6 верстов і від м. Сосниці); над Десною на лузі і через те мав ще назву „Луговий“. Від нього зосталося теж дуже мало слідів: великі ями з останками цегли й вапнирів, де колись була мурована стіна манастирська, і черепки та кахлі.
Вже давно, переглядаючи твір єп. Філарета, я зупинивсь на прізвищі однієї ігумені Макошинського Покровського манастиря, що звернуло на себе мою увагу. Це ігуменя-схимниця Марія Дорошиха[4]. Я запитував у себе, чи не має ця ігуменя якогось відношення до родини гетьмана Петра Дорошенка.
Всі літописці українські (Самовидець, Величко, Граб'янка та инш.) відзначають, що по тому, як Петро Дорошенко піддавсь у Чигирині Ромодановському та Самойловичеві, його заслано на життя в Сосницю, а з документів (актів), котрі зібрала та видала Археографічна Комісія в Петербурзі, крім того видко, що слідом за Петром Дорошенком, до Сосниці переїхали з правого боку Дніпра: його дружина, брат Андрій (кол. Паволоцький полковник та наказний гетьман), мати „старица Митродора“ і инша рідня[5]. З тих самих актів відомо про коротке перебування Петра Дорошенка в Сосниці (з листопада 1676 р. до 8 березня р. 1677), про те, як Петро Дорошенко будував у ній собі двір, про те, як хитрощами забрали його до Москви, про відпущення з неї на Вкраїну брата його Григорія (кол. Брацлавського полковника), відомо про негарне поводження жінки Петра Дорошенка, перевезеної потім до Московщини[6]. Григорій Дорошенко, що відграв значну ролю на Правобережжі, оселивсь у Батурині[7], а Андрій Дорошенко зоставсь у Сосниці, де сотникував сам, а за ним його сини Іван та Василь Дорошенки. Матір свою стареньку Петро Дорошенко не один раз згадує в своїх листах до Самойловича й піклується нею, а втім про її долю мало відомо.
- ↑ Ген. Сл. о маетн. Черн. полка, Ч. 1908, с. 593—4. Опис. Ст. Мал., О. Лазаревського, т. II, Полкъ Нѣж. К. 1893, с. 150—1, 512. Р. 1542 власне король Володислав IV дав дозвіл збудувати манастир.
- ↑ Як здогадується Філарет, р. 1649. op. cit., IV, 140.
- ↑ Обозр. Рум. Оп. Мал., в IV (дополн.) Н. Константинович, Ч. 1885, с. 11.
- ↑ Филаретъ, IV, 153.
- ↑ Ак. Ю. 3. Р. т. XII, с. 798, 810, 814, 842. т. XIII, с. 131, 133, й инші.
- ↑ Ibid. т. XII, с. 798, 810, т. XIII, с. 30, 31, 57, 58, 135.
- ↑ Потім жив десь по инших місцях (можливо в Чернігові, де, певно, його й поховано в Єлецькому манастирі В. Л. Модзалевський. Малор. Родословникъ т. 1, К. 1908, с. 452).
