деревни крестьянина Данила Самойленка съ родною его дочерью девицею Параскевою, желаетъ совокупится первымъ законнымъ бракомъ, между коими къ брачному ихъ совокупленію никакого родства, кумовства, сватовства и законныхъ препятствующихъ причинъ не имѣется: коихъ благоволите ваше священство, полагаясь на меня, безъ всякого сомнѣнія обвѣнчать… Помѣщикъ губернскій секретарь Матвѣй Иванченко февраля 7 дня 1801 года (арк. 2608). Як бачимо, оці поміщицькі дозволи на шлюби селян виявляють часом колонізаційні деталі, коли зазначають, як оце в наведених зразках, якого походження були селяни, що прохали дозволу на шлюб.
Про суворе поводження поміщиків із своїми селянами маємо деякі вказівки в різних справах, але, на жаль, неповних. Від 20/X 1798 р. маємо відношення: „изъ Ростовскаго духовнаго правленія въ Маріупольское духовное правленіе“ (арк. 2566). Тут читаємо такі цікаві рядки. „Послѣдовавшимъ изъ Новороссійской духовной консисторіи въ cie духовное правленіе сего октября 11 числа указомъ по сообщенію Новороссійской Палаты суда и расправы велѣно: по дѣлу осужденному въ ней екатеринославскаго козачьего войска лѣвой стороны Днѣпра изъ дворянъ хорунжему Никитѣ Чунихину по сумненію причиненія имъ прошлого 196 года сентября 3 числа… подданному Петру Горбу ножемъ въ бокъ раны, отъ которой онъ Горбъ чрез дватцать пять дней и умре“ (арк. 2566). На жаль, ми не маємо тут потрібних подробиць, які-б виясняли цю не цілком ясну справу. В иншім випадку справа виступає ясніш. Ми маємо тут „проэктъ резолюціи“ (десь у січні 1851, арк. 952). З нього бачимо, що справа йшла „о жестокомъ обращеніи помѣщика Александровскаго уѣзда капитана Куксенка съ крестьянами его, слѣдствіемъ коего послѣдовала смерть 12 лѣтнему мальчику Ксенофонту Постылѣ“. Далі „капитанъ Куксенко въ слѣдствіе жестокаго обращенія его съ крестьянами по Высочайшему повелѣнію преданъ военному суду и находится въ Екатеринославѣ, а произведенное объ немъ дѣло передано Г. Командиру Екатеринославскаго внутренняго гарнизоннаго баталіона для разсмотрѣнія въ военносудной Коммиссіи“. Що-до маєтку, то його передано „въ управленіе законной женѣ Куксенка, не учавствовавшей въ преступленіи мужа, чѣмъ самимъ Куксенко лишенъ уже на будущее время всякой возможности не только стѣснять крестьянъ, но и имѣть какое бы ни было вліяніе на управленіе своимъ имѣніемъ“, через те маєток і не було передано до „Опекунскаго управленія“. Але потім виявилось, що капітан Куксенко і далі жорстоко поводивсь із своїми селянами, „причинилъ жестокіе побои собственной своей крестьянкѣ Екатеринѣ, отъ коихъ въ скорости она умерла“, через те вирішено перевести передачу маєтку до Опіки (арк. 953). Отже, хоч і були певні вагання, все-ж-таки довелося вжити звичайних у таких умовах заходів, щоб уникнути дальших зловживань супроти селянства.
Про настрої селянства детальніших указівок місцевих нема. Загальні вказівки характеризують місцеві настрої тими самими загальними рисами.
