ВІКТОР ЮРКЕВИЧ.
Звиногородщина один з тих районів південної пограничної України, які і до заснування замків притягали народню стихійну колонізацію, після заснування замків швидко збільшували свою постійну осілу людність.
Місто Звенигород невідоме за князівських часів та переходових (XII—XIII в.). Тільки при кінці XIV в., він фігурує в літописних джерелах: тоді зайняв Зв. князь Скиргайло за згодою в. кн. Витовта від кн. Володимира[1]. В 1430-х роках мав Зв. в. к. Свидригайло. Отже перші ясні звістки починаються з кінця XIV в., але можна гадати, що виник Зв., як охоронний пункт на шляху ще за півстоліття перед тим. Людність сусідня швидко оточила Звиногородщину своєю увагою, як гарні місця для вигідного прибуткового полювання та бджільництва. Практика ходження до Звиногородщини в першій половині XVI в., як її зазначають люстрації половини XVI в. Браславського та Черкаського замків (Арх. ЮЗР VII, І), існувала ще й раніш. Шляхта, бояри, манастирі поспішалися зафіксувати аа собою певні місця, уходи, по ріках та лісах, щоб забезпечити собі чи то експлоатацію власними засобами, чи то орендні гроші від тих промисловців, яким винаймали свої уходи. Людність була непостійна, текуча, лови залишалися певні роки без промисловців, уходи без станів (рибальських) чи пасік. Короткі зазначення не завсіди ясно показують, чи ми маємо тут сталу людність чи тимчасову промислову людність на пасіці чи стану.
Три напрями ми знаємо, що ними приходила людність до Звиногородщини: з сходу з Черкащини, далі з півночи Білоцерківщини, нарешті, з заходу Браславщини.
Почнемо з найстаршого напряму, з Черкащини, йдучи вгору річками — від замку Черкаського на границі земель Черкаського замку, бачимо Мошни, уходи цього поселення сумежили вже з Звиногородщиною. Сусідній — вище по Ольшанці — Мліїв належав до Звиногородщини. Границя Звиногородщини проходила десь між цими поселеннями. Розуміється, ця границя не була стала і ясна. Після татарських нападів, коли „тими разы тых его людей поганство татарове побрали“, як подав у проханні один місцевий землевласник — боярин Васько Єршевич, — нова людність, приходячи з Черкас, затирала пам'ять про давню границю та
- ↑ Грушевський, Іст. Укр.-Р. IV, 173.
