МИКОЛА ТИЩЕНКО.
Наприкінці XVIII та на початку XIX в. центральний російський уряд у звязку з військовими подіями, а тому й попитом на сукно для армії, заохочує приватних підприємців відкривати суконні фабрики. Тим, що бажали відкрити їх, видавали позики та робили різні пільги. Губерським „Приказамъ Общественнаго Призрѣнія“, що в їх завідуванню були богадільні та робочі доми, радилося теж завести такі суконні фабрики, притягаючи до роботи на цих фабриках, як це робилося за кордоном, той люд, що там перебував. Передбачалося, що вироблені на таких фабриках сукна Губерські Правління постачатимуть на одяг штатних команд та на инші господарчі потреби і таким чином можна буде примусити приватних фабрикантів бути казенними підрядниками сукна на армію[1]. Одержавши, очевидно, позику Київ. „Приказъ Общественнаго Призрѣнія“ і засновує р. 1809 таку суконну фабрику, будь-що-будь, перших робітників на цю фабрику набрано цього року[2].
Спочатку розташовано її було на Печерському в домі-богадільні, збудованому на магістратські кошти для безпритульних старців та калік, що не мали постійного місця перебування. В цьому будинкові р. 1812 жило 196 чоловіка. Це число складалося з 80 старців, що з них 30 було хорих, 106 чоловіка, зарахованих при фабриці, та 10 чоловіка службовців[3]. Але недовго ця фабрика була на Печерському. Того-ж-таки 1812 року за наказом од військового губернатора Милорадовича складено було Комісію, що їй доручалося підшукати приміщення для військових шпиталів, бо їх було розташовано в окремих будинках „съ крайнею тѣсностью и неудобностью“. Ця Комісія вважала за потрібне відібрати у Приказа будинок, в якому розташовано було суконну фабрику. У березні того-ж року наказано було звільнити цей будинок, а фабрику перевести до Кирилівського манастиря, „въ коемъ на сей разъ можно нѣсколько потѣсниться“.
Проти цього переводу був київ. цивільний губернатор Катеринич; він завважав, що фабрика дає Приказові прибутку щорічних 5000 карб., а коли буде переведено її в инше місце, то вона не зможе продуктивно
