якогось зловживання та їм за це догани. Втрачаючи гроші, купці не могли легко це забути і вже з-за кордону турбували російські установи, вимагаючи через польських адміністраторів повернути гроші, взяті на форпості, на що їм відповідали покликами на накази, „не собою чинитца, но во исполненіе указовъ…“. І ось, повторюючи стару традицію, купецтво бралося за инші засоби повернути своє та взагалі зломити російську систему затримувати гроші. Це давній дуже засіб: кривди купцям від адміністрації певної країни повертати з купців тієї самої-ж країни. Клечковський отверто загрожував саме такою боротьбою[1] і, повернувшися до Богуслава, почав провадити обіцяну систему. У Богуславі було тоді 3 купців, один із Обухова, двоє купців великоруських, у першого взято 150 карб., двох инших Клечковський „со всѣми ихъ в двухъ тамошнихъ лавкахъ товарами и денгами, арештовалъ, задержалъ напрасно“. Подробиць про того купця не подано. Шулкевич удавсь у своїй справі до рожевського губернатора, і той теж загрожував заарештувати російських купців та їхні товари в Польщі. Російській владі довелося в цій справі відступитись від своєї системи, повернути купцям взяті в них гроші і за те вимагати, щоб і купцям із Росії було повернуто „безъ убыточно в скорости“[2]. Загальне-же вияснення справи мала взяти на себе „Коллегія Ин. Д.“, порозумівшися з двором польським.
Завдавали купцям турбот і приписи про заборону вивозити деякі речі. Російська торговельна політика досить широко користалася з таких заборон, часто зміняючи реєстр т. званих заповідних речей, що ними не можна було торгувати приватним людям. Переглядаючи вантаж купецької ватаги, викривали заповідні товари, а це мало за-для купців погані наслідки. Контроль за тим, щоб не привозили приватні купці заповідних товарів, був уважний. Коли, наприклад, проходили через форпости на польському кордоні полонені турки, їх уважно трусили, щоб не пронесли з собою заповідних товарів. З цим переходом полонених турків звязано справу про ревінь, що віз із собою київ, мешканець Карамалій. Коли це було викрито, почали складну справу, виясняючи подробиці цього перевозу ревеня, як заповідного купецького товару. Турбот було багато, бо вимагали, як звичайно, свідків цієї події провозу, тимчасом ці свідки були по инших містах, не можна було їх знайти. Притягнули до цієї справи з заповідним ревенем ще й київську магістратську старшину, за те, що вона своєчасно не звернула відповідної уваги на цю справу: обвинувачено „за ту слабую команду и небре-
- ↑ Цікаво, що він загрожував брати з купців за кожен карбованець, що його затримано на форпості, аж по 2 карбованці.
- ↑ Тут теж можна навести справу з київським міщанином Хвед. Кравченком, що в нього в селі Ходоркові шляхт. Щенявська заграбила 15 карб., бо в її служебника Куровського взято 14½ карбов. срібних, як заповідний товар (IV, 137). Може, такий самий характер мала і конфіската в п. Стецького на Сорокошицькім форпості 7 карбов., на що він заносив скаргу до Погран. Комісії (Київ. Центр. Арх. давн. акт. кн. № 202, док. № 223).
