російськими форпостами по українських селах. Утруднення що-до переходу через російські форпости викликали протести, скарги та навіть підозріння в допомозі гайдамакам. Тимчасом перехід через форпости озброєного польського загону, ніби щоб переслідувати розбишак, міг учинити спокійній сільській людності багато турбот та матеріяльних збитків. Через те форпостні командири могли вагатися, чи робити полякам такі добросусідські послуги, яких вони вимагали[1]. З приводу гайдамацького нападу на Дідівщину коло Хвастова у серпні р. 1752 київський каштелян Воронич зазначав з подякою, що форпостний командир Снітинського форпосту дозволив перейти польським вартовим через форпост і далі переслідувати, тимчасом як на Плисецькім форпості такої допомоги не вчинили і трусу робити в селі не дозволили, щоб не чинити селянам зайвих турбот. Спеціяльно підкреслювали польські скарги поводження Плисецького манастирського городничого. Довелося в справі Плисецького городничого писати до київського мітрополіта, від городничого взято було пояснення в цій справі, чому він не допустив далі польських вартових. До польського регіментаря Ожги переслано було і поясніння городничого, як була вся справа і що він ніколи не переховував у манастирськім селі учасників гайдамацьких нападів[2]. Такі докори з польського боку справляли вражіння на російську адміністрацію і вона зараз-таки починала їх перевіряти, запитуючи пояснінь з приводу польських скарг, щоб відвести підозріння.
Хід боротьби з гайдамацькими ватагами та умови переїзду шляхами дуже цікавили тогочасних торговельних діячів та купецькі валки, що звичайно трималися ближче до форпостів. Торговий рух зупинявся на форпостах: крім охорони торговельного руху знаходили тут купецькі ватаги і митні установи і карантин. Поки форпостні розпитували про рух на шляхах та перевіряли папери купців, митні урядовці вираховували митні збори, а карантин виясняв, чи переїздили через якісь нещасливі місцевості і чи не могли завезти пошесті з собою. Таким чином формальності могли затягтися та примусити купців пробути на форпості довший час.
У київській околиці три форпости мали особливе значіння завдяки тому рухові, що через них одбувавсь. Це Межигірський, Васильківський та Стаєцький, відповідно до головних напрямів торгових сполучень Київа з сусідніми краями. З цих пунктів найбільш виграв від свого положення на торговім жвавім шляху[3] Васильків, невелике манастирське містечко під керуванням окремого манастирського городничого[4]. Був тут окремий карантинний дім та при нім докторський
- ↑ Иноді російська влада робила накази допомагати польським роз'їздам у переслідуванню розбишак на російській території (V, 30).
- ↑ Истор. матер. V, 47—52.
- ↑ Русовъ А. А. Русскіе тракты (мапа).
- ↑ Печерський манастир скарживсь, що під карантинний дім занято його манастирську землю і шукав за це собі винагороди VIII, 29.
