І захиталася товпа. Один на одного налягав, пхався вперед, ставав на пальці.
За хвилю у вікні появився голений чоловік, вдивився хвилинку в товпу, що ніби завмерла і махнув пальцем.
— Ту.[1]
З товпи кинулося відразу десять.
— Я?
— Я?
І кожний показував на себе.
Але голений чоловік гострим рухом вказав тільки на двох здорових Литовців і вони побігли що сили до брами. Инші повернулися назад. В товпі закляли, залаяли. Але ніхто не росходився. Кожний терпеливо вдивлявся в широкі вікна і з запертим віддихом ждав появи голеного чоловіка. У вікнах тих зосереджувалися всі думки двох соток безробітних, все життя, всі бажання.
Праці! Праці і хліба! Чому ті вікна такі суворі і невмолимі? Ніхто-ж не хоче нічого даром. Ось руки готові — чотириста рук!… Купуйте, беріть, вони зроблять вам все! Чуєте вікна? На вашому шклі прилипло двіста пар зажурених очей і двіста однакових бажань. Відкрийтеся ще раз!
Европейська біднота облягала твердиню-фабрику і стояла під її мурами така смирна, така покірна. Сини поміщицької Росії, холодного Сибіру, мальовничої України, мрячної Англії, малої Литви, Сербії, Греції і мовчазний-невідомий представник затурканої бідою Галичини
- ↑ Два.
