Фабрика мала вид великанської скрині з широкими вікнами і чотирома брамами, з кожного боку по одній. Робітні тягнулися теж чотирокутником, а в середині під дахом було широке подвіря. Робітники заходили ранком в цю скриню і виходили аж вечером.
Думав Матвій, що як він прийде ранесенько, то буде перший під фабрикою. Але дуже помилився. На майдані сиділо і стояло до дві сотні безробітних, що ждали, доки почнеться у фабриці праця. Товпа складалася з людий ріжних націй, що загнані, як й Матвій, в далеку Америку, жебрали праці своїм рукам. Вони готові були продати себе за будьщо, тільки щоб працювати і животіти. Одні були мовчазні і зажурені, инші люті і галасливі, ще инші проклинали і лаялись на своїй мові та грозили чорними кулаками небові.
Коли появилася висока й здорова постать Матвія, передні робітники з товпи чомусь видивилися на него, як-би дивувалися. А як Матвій підійшов, щоби й собі стати з переду, то в товпі почувся голосний крик. До нього прискочив сухий, обірваний чоловік і махаючи руками, пробував відтрутити Матвія в бік. Серед незрозумілих окликів Матвій відступився і аж тепер зрозумів, що йому треба стати на самому кінці товпи. Тут навіть за місця билися.
До фабрики почали сходитися робітники і великі брами проковтували їх. Товпа безробітних заметушилася. Ті, що досі сиділи, — встали. А як загудів перший гудок, безробітні впялили свої очі у вікна фабрики-скрині.
— Дивиться, дивиться! — кричав хтось.
