В два місяці пізніще був вже на американській землі.
Повертатися назад в копальню вугілля не хотів і скитався від міста до міста шукаючи нової роботи. Грошей в нього було мало і він боявся, що одного дня залишиться без шматка хліба. В своїй мандрівці зустрічав багато таких-же безробітних, як й він, але оминав їх, бо боявся. Шістьлітній побут в золотій Америці, країні роскоші і крайної нужди, не навчив Матвія нічого нового. Яким був в рідному селі, таким й залишився. Тільки більшої покори привчився, більшого рабства. За роботу він готовий був віддати все. А остання подія в в німецькій пристані зродила в ньому недовіря до всіх людий. Ще більше замкненим в собі став Матвій. Ходив похилений, сумний і мовчазний, як-би на широкі груди його впала велика камінна плита.
Почув, що в недалекій фабриці можна дістати роботу і пішов. Ранесенько стояв вже за містом, де серед широкого майдану пишалася чотирокутна — велика відливарня заліза. Поблизу не було будинків, окрім кількох нужденних — деревляних буд, де продавали горілку і погану-теплу страву. Сюди забігали в обідну пору деякі робітники і залишали частину тяжко запрацьованих грошей.
