і кров стигне. Ось-ось впаде, бо ніч заступає очі.
— Боже!
Схватив Василеву скриньку, потермосив і з усеї сили гепнув нею об землю. Верхня дощинка відлетіла і з середини вилетіло дві парі брудних сорочок.
Матвій зрозумів все. Як божевільний кинувся на палубу і почав кричати.
— Гроші! Гроші! Рятуйте!
Махав руками, простягав їх до товпи людий, що здивована оглядалася на нього, микав волосся на голові.
— Гроші! Люди! Шість літ праці!
Ревів, як той звір, що пробють його серце і він ще жиє.
— Рятуйте хто в бога вірує!
Збіг містком в долину і далі кричав. З'явилася поліція, злапала його за руку, питала, тягнула за собою. А Матвій тільки ломив руки і плакав і ревів.
— Гроші, моя праця! Боже, боже, за що так караєш?…
Хтось підбіг і пояснив німецьким поліцаям. Почали роспитувати, але Матвій не тямив, що говорив. Він гриз свої руки, ридав, як дитина. Страшно було подивитися на нього.
Поліцаї розбіглися, а Матвія завели в малу комірку і залишили.
Ніхто не знав і не буде знати, що діялося тоді з Матвієм Шавалою. Ніхто не бачив, як кинувся він на землю і качався і бив головою в німецький мур.
