значений жолоб з боку. Бідних дітей від холодної води боліли руки, дарма, що вони були в рукавицях, але праця вимагала великої уваги і безнастанної роботи. За цілий день одержував такий малий робітник 50 центів і радів, що має роботу, що не пухне на вулиці з голоду. А його здоровля? Кому це в голові?…
Вугілля далі летіло жолобами від цих дітей і з грохотом спадало до великих скринь, під якими стояли готові залізничі ваґони. Робітники потребували відкрити двері цеї скрині і з жолоба гналося стільки вугілля, скільки потрібно. Були ваґони без накриття, звані “ґондолями” і були т. зв. “бакскари”. Коли Матвій відкривав двері такого ваґону, то вугілля налітало тільки на одну купу і треба було хутко роскидати його лопатою на оба боки ваґону. Окрім цього доводилося підпихати все нові ваґони і годі було на одну хвилинку відпочити.
Тяжко працював Матвій, але чув в собі силу і не боявся. Складав зароблені гроші, відмовляв собі у всьому і все думав про своїх дорогих в далекому-рідному краю. Нераз находив на нього такий туск, що чорні руки кусав до крови, але терпів, молився тихцем до незнаного бога і вірив, що він помилує його.
Швед працював з ним разом, тільки все більше і більше починав пити. Жалісними, добрими очима дивився Матвій на свого нещасного товариша і нераз готовий був підійти до нього і поцілувати його ясноволосу голову. Бо бачив він і відчував, що в його товариша велике горе на серці. Раз вечером підглянув
