вах. Ніхто так не оповідав про жінок, як він. Оповідання його доводили самітних робітників до того, що вони попадали в якийсь дикий захват, хватали один одного, тиснули, щипали і вкінці боролися, як льви. А Швед тільки реготався.
З Матвієм він вже міг порозумітися. То показував йому на здогад руками, то Матвій деякі слова розумів. Біля роботи росказав він Шведові, що в нього є жінка й діти, що він журиться ними і неможе написати до них. Тоді Швед усміхався своїм червоним-поганим обличчям, поплескував Матвія по широких плечах і махаючи рукою ніби казав:
— Не журися брате! Як нас не вхопить чортяка, все буде гаразд…
І Матвій, хоч дущий за нього, почував себе серед цих диких зворів дитиною. Він сліпо вірив Шведові і любив його. А коли хотів довідатися, чи й Швед жонатий, то одержував коротку відповідь: Швед якось злісно усміхався, аж кости в обличчю тріщали, махав рукою і зі злобою чомусь шипів на своїй мові:
— Шатана!…
Незнав Матвій тайни Шведа, тільки бачив, як він після цього скажено робив. Пилив дерево з таким завзяттям, що навіть Матвій задихався.
Як підходила весна, Швед почав підмовляти Матвія, щоб він покинув цю роботу і йшов з ним. Матвій боявся. Куди він піде в цій чужій чужениці? Тут йому добре, гроші заробляє, вже міг-би за них віддати свій довжок дома і купити другу корівчину… Але Швед тіль-
