— Їдуть Німці, їдуть Жиди і потім купують нашу землю, а наші люди чомусь мало їдуть…
Від цих слів Матвій відмолоднів. Він знову почув в собі свою силу і радісно усміхнувся. Які всі ці люди дурні! — думав він. Хвалять Америку, а самі не їдуть. Ось він, Матвій Шавала, не боїться. Їде і приїде з щастям. В нього сила, гей, сила за чотирьох! Що може опертися його широким долоням?
Стукають колеса, рівномірно, скучно, а в Матвієвому серці співанка співається. Ой така люба, ой така мила. Колише його щастя, в пелени пеленає, а пелени шовкові, а пелени злотом шиті.
|
…А-а-а-а-а-а… |
Це колисанка. Згадується чомусь Матвієві вона. А голос? Ах голос його Марії. Це вона колише малого Митрика…
Любі, дорогі! Тато ваш вже так далеко… Але він для вас їде. Він мчиться вітром нестримним в незнані світи за щастям для вас.
Ждіть його…
|
…А-а-а-а-а-а… |
Заколисаний солодкими мріями заснув Матвій в темному куточку ваґону.
