ний бій, кров, сніг, смерть… І я тяжко згрішив. Чорний дух увійшов в мене на цьому святому місци і я почав думати, що нема бога. Вмер бог, застрілили його, убили. Тяжко згрішив… Бо як-би був бог, думав я, то чи-ж міг-би він дивитися на ці людські муки? Але Христос наш спаситель є десь, правда? Христос-спаситель є… І я не знав, де він… Отакі думки насуває чорний дух, що опутує чоловіка не знати як і чому… Згрішив я тяжко… Спамятався якось…
— Це Матвію на кожного находить в таку годину. Чоловік, як худобина отут, ні бе ні ме… — озвався один з ополченців.
— Що скажуть — робимо. Бог ласкавий… А не може-ж чоловік без гріха бути…
— Ріжні думки находять в такий час…
— Та ще як туск вхопить…
— Від туску й амінь може бути, гірше, як від кулі…
— Але ви не журіться… Якось буде. Кому призначено вмерти, той вмре…
— Чоловік ще не вродиться, а вже написано йому як і що…
— Сила божа…
— Не вмерли на постели, то вмремо в снігах. Смерть скрізь однакова. Як кому…
Матвій похилив голову і сумно потакував на розмови своїх товаришів. Але мабуть не розумів їх, не слухав.
Двох стрільців взяли його за руки.
— Ходіть вуйку… Ляжете і забудете. Ми молоді, ще й не жили, а не журимося. Нехай кури журяться, а ми…
