— Ти не пречиста? — питав скорбно Матвій.
Всі завмерли в гурті.
— Ти, ти! Я пізнаю! Маріє! Мати сина спасителя! Де Христос? Скажи! Ти знаєш, а я не знаю… — просив на колінах.
З жахом оглянулась санітарка по вояках, а вояки по собі.
— Браття! — звернувся він до всіх. — Я шукаю Христа. Христа-спасителя. Ви не бачили?…
Один з санітарів підійшов до нього і ласкаво промовив.
— Вас болить голова, правда? Зайдіть зі мною, я вам дещо дам. Легше стане…
Але у відповідь Матвій якось безвладно опустив голову й руки і видавалося, зівяв цілий.
— Подайте води! — крикнув хтось з гурту.
— Бідний Матвій… — шептали ополченці.
— Щож — стара голова, не видержала…
— Тоє… — і один з них покрутив пальцем по свойому чолі.
— Гой, боже, боже… Тото терпимо…
Ліниво зсунувся з бічного престола зарослий, блідий поручник. За ним й инші старшини почали одягатися.
— Що таке? Чому не спите? — питали.
— З чоловіком припадок пане поручнику…
— Зомлів?
— Ні. Говорить якось дивно…
— Нехай санітарі займуться ним. А ви не кричіть, пора спати.
— Я перекажу…
— Навіть тут не дадуть відпочити — бурмотів поручник і ляг назад на престол. За ним й инші старшини пішли спокійно на спочинок.
