Це стрільці поминали поляглих в сьогодняшному бою товаришів.
Снувалася пісня в присмерках церкви і заглядала в кожний куточок, в кожну найменшу щілину.
З бічних дверий головного вівтаря вийшла біла постать санітарки і застигла біля одвірка. Біля неї санітарі і легко ранені з перевязаними головами й руками. Всі простоволосі, похилені.
|
…Віічная па-а-а-а-а-мять… |
Це не пісня, це вітер дужий, скажений. Вривається пекучим болем в груди і гне сірі вояцькі постаті до землі, до заболоченої долівки. Окрівавлені, забруднені душі — в густе болото, щоб задушити останній віддих споганених людий!
— Де Христос? Де Христос-спаситель?!…
…Віічная па-а-а-амя-я-ять…
Матвій підняв голову і вдивився в темні хори, з яких ще плила чорна смуга болючих слів і тонів. Але хори здавалися далеко, дуже далеко. Пісня роспливалася по цілій церкві і він не знав, де ловити її.
|
…Віічная па-а-а-а-а-мять… |
